Дивлюсь я на нас з вами, вельмишановне товариство, і диву дивуюсь:
- Яка ж ми, виявляється, колективна сволота!
Ви ж тільки подивіться на нас!
Увесь "прогресивний", "вільний", курва, світ, затамувавши подих слідкував, як ми здохнемо за 72 години. Здохнемо як нація, як держава, а багато хто просто здохне, як живий фізичний організм.
А ми - потвориська - вижили!
Тоді "гуманний світ" почав очікувати, що ми повиздихаємо за два, ну, максимум, - три тижні. І пильно так за нами спостерігав, втираючи мереживними хусточками "братську" скупу сльозу.
А ми не просто вижили, а добряче наваляли у 12 разів сильнішому за нас ворогові.
Зціпили зуби й бились. Ще й реготали інколи крізь стиснуті щелепи.
Світ очікував, що ми впадемо на коліна, здійнявши вгору руки перед лицем Бучанської трагедії.
І здамось, нарешті. Й все буде, як раніше. У них.
Ми лютували, ридали, у нас розривалось серце. Але ми ставали ще сильніші у нашому, бачить Бог, праведному гніві.
Найбільш совістливі у світі схаменулись і почали давати нам зброю. Безсовісні теж обіцяли...
Але той таки толерантний і "гуманний" світ, який рятує їжачків на дорогах і касаток в океані, здивовано дивився на нас і знову дивувався:
- Коли ж вони здохнуть?
І ось, нарешті, він висловився устами Хедлі Гембл - журналістки телеканалу CNBC:
- Чи має світ платити продовольчою кризою та зростанням цін на енергоносії за те, що Україна не хоче поступитись своїми територіями?
Ви думаєте, вони за голодних переживають? Ой, не смішіть! Якби переживали, то вже давно й натяку на голод у світі не було.
Ні! Грубо кажучи, нас запитали:
- Чому ви не хочете здохнути, аби ми наїлись, напились і не відчули дискомфорту у наших оселях від зниження температури повітря?
І стало зрозуміло... як же їм страшно!
Що ми можемо протиставити їх страху, щоб і надалі не здохнути?
Тільки любов. Якщо будемо любити й приймати одне одного у всьому різнобарв'ї наших поглядів, уподобань, принципів, характерів і вірувань, - житимемо. Бо там, де любов, - там Бог. А там, де чвари і розбрат - там бал сатани.
У нас, на мою щиру думку, вибору немає:
- Або обіймаємось, або здохнемо.
Для мене в цьому яскравий приклад - Польща. Це ж треба так відкинути всі історичні претензії і сварки і відкрити нам обійми! Якщо вони змогли, то й ми зможемо.
Я так скажу. Нехай переляканий світ пере й провітрює свої злегка запісяні трусики.
А ми NEVSEREMOS!
Я в нас вірю.
Автор: Alla  Megel

Задача: потрібен світовий розголос та увага (нашими методами) для подальшого розслідування та вироків
----------------------------------------------------------------------
Новина: независимая группа экспертов выпустила доклад о том, как РФ нарушает в Украине Конвенцию ООН о геноциде.
Доклад, на самом деле, важнейший. В авторах — четыре десятка ученых со всего мира, каждый из которых признанный эксперт в области изучения геноцидов. Юристы, правозащитники, историки, социологи, лингвисты; чтобы был понятен масштаб — там, например, Норман Неймарк, профессор Стэнфорда и крупнейший специалист по восточноевропейской истории ХХ века (“Genocide: a History”, “Stalin’s Genocides”) или Дэвид Шеффер, один из организаторов международных уголовных трибуналов по Руанде и Югославии.

Резюме докладу:
I. Захищена група. Українська національна група визнається на національному й міжнародному рівнях, а також Росією в офіційних міждержавних відносинах. Отже, ця група є захищеною Конвенцією про геноцид.

II. Incitement to Genocide. Відповідно до Статті III (c) Конвенції про геноцид, пряме та публічне підбурювання до скоєння геноциду є окремим злочином, незалежно від того, чи призведе воно до геноциду.
----------------------------------------------------------
III. Підбурювання до геноциду, зорганізоване Росією як Державою.
a) Заперечення існування української ідентичності. Російські високопосадовці та коментатори державних ЗМІ неодноразово заперечували існування окремої української ідентичності, маючи на увазі, що ті, хто ідентифікують себе як українці, загрожують єдності Росії або потурають нацизму, і тому заслуговують на покарання. Заперечення існування захищених груп є конкретним індикатором геноциду, відповідно до критеріїв ООН щодо оцінки ризику масових звірств.
b) Дзеркальні звинувачення. «Дзеркальні звинувачення» є найпотужнішою історично повторюваною формою підбурювання, коли зловмисник звинувачує цільову групу в плануванні тих звірств, які він сам має намір скоїти, зображуючи таргетовану групу як екзистенційну загрозу, а насильство над нею – самозахистом та необхідністю. Президент Путін та російські посадовці звинуватили Україну у скоєнні геноциду або винищенні цивільного населення на контрольованих російськими сепаратистами територіях, як привід для вторгнення в Україну.
c) «Денацифікація» та дегуманізація. Російські посадовці та державні ЗМІ неодноразово посилаються на «денацифікацію», як одну з головних цілей вторгнення і багатослівно описують українців, як недолюдей («зазомбовані», «зі звірською натурою», «підпорядковані»), хворих чи заражених («сволота», «скверна», «розлад»), або як екзистенційні загрози та втілення зла («нацизм», «Гітлерюгенд», «Третій Рейх»). Ця риторика застосовується, щоб зобразити значну частину чи ціле покоління українців, як нацистів і смертельних ворогів, перетворюючи їх на легітимну чи необхідну мішень для знищення.
d) Конструювання екзистенційної загрози в особі українців. У російському контексті організована державою кампанія з підбурювання відверто пов’язує нинішнє вторгнення з екзистенційною війною Радянського Союзу з нацистською Німеччиною – посилюючи вплив пропаганди на російську аудиторію з метою скоєння або схвалення масових звірств. Дмитро Медведєв, чинний заступник голови Ради безпеки Росії, 5-го квітня 2022 опублікував: «перетворившись на Третій Рейх… Україну спіткає та ж доля… на яку вона заслуговує! Ці завдання не виконуються миттєво. І вони будуть вирішуватись не тільки на полі бою». За день до Дня Перемоги, відомого як найважливіше національне свято, яке широко відзначається в Росії на честь перемоги над нацистською Німеччиною, Президент Путін надіслав російським сепаратистам на сході України телеграму, що росіяни боряться «за звільнення рідної землі від нацистської скверни», клянучись, що «перемога буде наша, як і в 1945 році». Російська православна церква публічно підтвердила історичну паралель і високо оцінила боротьбу Росії з нацистами.
e) Підготовка російської авдиторії до скоєння чи схвалення звірств. Кремль заперечує звірства, скоєні його силами, і винагороджує солдатів, підозрюваних у масових вбивствах в Україні, даючи солдатам можливість скоювати, а російській громадськості схвалювати подальші звірства. Кремль здатний безпосередньо підбурювати громадськість, направляючи та посилюючи свою пропаганду через контрольоване медіа-середовище і жорстку військову цензуру. Усі рупори пропагандистського підбурювання є впливовими політичними, релігійними діячами та представниками державних ЗМІ, включно з Президентом Путіним. З’являється все більше доказів внутрішнього прийняття державної пропагандистської кампанії російськими солдатами, які реагують на неї, повторюючи її меседжі під час скоєння звірств. Повідомлені твердження солдатів серед іншого включають: погрози зґвалтувати «кожну нацистську хвойду», «полювання на нацистів», «ми звільнимо вас від нацистів», «ми тут, аби очистити вас від бруду» (після публічної страти).
----------------------------------------------------------
IV. Наміри геноциду. Що відрізняє геноцид від інших злочинів, так це «намір знищити [захищену групу], як таку, повністю чи частково». Цей намір може вважатися діянням Держави у випадку доказів існування загального плану (отриманих з офіційних заяв, документів або політики), або може бути визначений із схематичного характеру звірств, спрямованих проти захищеної групи. П’ять актів геноциду – вбивство, заподіяння серйозної шкоди, умисне створення умов життя, розрахованих на фізичне знищення, вжиття заходів із запобігання народженню та насильницька передача дітей до іншої групи – також можуть вказувати на наміри геноциду, якщо розглядати їх у сукупності.
a) План геноциду. «Загальний план» знищити частину української національної групи може бути продемонстрований підбурюванням до геноциду, що стимулює нинішнє вторгнення, або разючою схематичністю та методами звірств, що вказують на воєнну стратегію.
----------------------------------------------------------
V. Геноцидна модель знищення, спрямована на українців.
a) Масові вбивства. Російські війська збирали цивільних громадян України для масових розстрілів на окупованій території, з використанням типових методів вбивства: зв’язані руки, катування, страта вистрілом у голову з близької відстані. Ретельно задокументована розправа в Бучі може вказувати на послідовну тактику, яку застосовують російські війська у наразі недоступних окупованих регіонах. Кількість братських могил у підконтрольних Росії районах швидко збільшується, як задокументували слідчі та супутникові знімки, хоча повний масштаб вбивств не буде відомий, доки не буде отримано доступ до зон, контрольованих російськими силами.
b) Умисні напади на укриття, шляхи евакуації та гуманітарні коридори. Російські війська систематично та прицільно атакують укриття та шляхи евакуації, що, схоже, є частиною воєнної стратегії, вбиваючи цивільних жителів на територіях під облогою або там, де ведуться бойові дії.
c) Невибіркове бомбардування житлових районів. Російські війська широко застосовують невибіркову по своїй суті зброю широкого радіусу дії або касетні боєприпаси, націлюючись на густонаселені райони у щонайменше восьми областях України.
d) Російські воєнні облоги: умисне та систематичне створення умов, що загрожують життю. Невпинно обстрілюючи українців на окупованих територіях, як зсередини, так і з-за меж країни, російські війська одночасно й свідомо створюють умови життя, розраховані на фізичне знищення.
i. Знищення критичної інфраструктури. У містах під облогою російські збройні сили діють за схожою жорстокою моделлю, спершу завдаючи ударів по джерелах водопостачання, електроенергії та зв’язку, а потім націлюючись на медичні установи, зерносклади та центри дистрибуції гуманітарної допомоги, що вказує на військову стратегію та політику навмисного створення смертельних умов для українців. Ці скоординовані дії російських військових, спрямовані на позбавлення українських цивільних предметів першої необхідності та тримання їх у цих нищівних умовах, демонструють, що облоги розраховані на фізичне знищення. Станом на 15 квітня 1,4 мільйона людей на сході України, які постраждали від конфлікту, не мають жодного доступу до чистої питної води, а ще 4,6 мільйона людей не мають належного доступу до води.
ii. Атаки на систему охорони здоров’я. Станом на 25 травня Всесвітня організація охорони здоров’я задокументувала 248 атак на систему охорони здоров’я України. Послідовні та умисні напади російських військ на пологові будинки особливо чітко вказують на наміри геноциду, в якості чотирьох з п’яти актів геноциду: вбивство або завдання серйозної шкоди, погіршення умов, що загрожують життю, та запобігання безпечним пологам українських жінок.
iii. Знищення та вилучення предметів першої необхідності, гуманітарної допомоги та зерна. Російські війська знищили та захопили величезні запаси зерна, включно з експропріацією сотень тисяч тон в Росію, а також неодноразово блокували чи захоплювали гуманітарну допомогу, або робітників, які повинні були евакуювати цивільних українців, таким чином використовуючи голод як засіб війни.
iv. Інші місця з небезпечними для життя умовами. Російські війська утримують українців й в інших місцях, де вони позбавлені предметів першої необхідності, що іноді призводить до більш негайної смерті через задуху або голод.
e) Зґвалтування та сексуальне насильство. Масштаби повідомлень про сексуальне насильство та зґвалтування на окупованих Росією територіях свідчать про повсюдність та систематичність дій російських військ, включно з груповими зґвалтуваннями, зґвалтуваннями батьків у присутності дітей і навпаки та сексуальне рабство. Зґвалтування та сексуальне насильство можуть являти собою численні акти геноциду, включаючи заходи з запобігання народженню, і спричиняти добре вивчену довгострокову фізичну та біологічну шкоду. Масштаби сексуального насильства в цій війні стануть відомі тільки з часом, хоча, ймовірно, ніколи не будуть з’ясовані цілком.
f) Насильницьке переміщення українців. Росія повідомила про переселення понад мільйона людей з України до Росії від початку вторгнення, у тому числі понад 180 000 дітей. Біженці та посадовці повідомляють, що їх переміщували силою або під загрозою застосування сили. За словами українських посадовців до російського законодавства вносяться зміни, щоб пришвидшити процесс усиновлення дітей з Донбасу, у той час як примусово відправлені до Росії українські діти змушені відвідувати заняття російською мовою. Насильницьке переміщення українських дітей до Росії є актом геноциду згідно зі Статтею II(e) Конвенції про геноцид.
----------------------------------------------------------
VI. Намір знищити українську національну групу частково. Намір знищити группу «частково» визначається не лише кількістю українських втрат, яка значно занижена. Масштаб спрямованих проти українців звірств слід оцінювати з точки зору території операцій або контролю Росії. Під час відступу з окупованих регіонів російські війська залишили після себе цілу низку слідів концентрованого фізичного знищення, включно з масовими розстрілами з близької відстані, катуванням, руйнуванням критичної інфраструктури, зґвалтуванням та сексуальним насильством. Вибіркове переслідування українських лідерів чи активістів з викраденнями і вбивствами є ще одним свідченням наміру частково знищити національну українську групу, оскільки ці особи репрезентують групу або є критичними для її виживання.
----------------------------------------------------------
VII. Обов’язок запобігати геноциду. На Держави покладається правове зобов’язання запобігати геноциду за межами своїх кордонів, одразу як серйозна загроза геноциду стає їм відомою – цей поріг є чітко встановлений в цьому звіті, а отже Держави тепер не можуть заперечувати знання про нього. Конвенція про геноцид покладає на Держави мінімальне правове зобов’язання вживати належних дій, щоб сприяти запобіганню геноциду та захисту вразливого населення України від неминучої загрози геноциду.
=================================
Ми дійшли до висновку, що Росія як держава несе відповідальність за порушення Статті II та Статті III (c) Конвенції про геноцид, якої вона зобов’язана дотримуватись. Ми також зробили висновок, що існує, безсумнівно, дуже серйозний ризик геноциду, що тягне за собою обов’язок держав запобігати йому відповідно до Статті I Конвенції про геноцид.
Це перший звіт такого роду, але не останнє висловлювання на цю тему. Ми сподіваємось, що після нього будуть й інші.

розповсюджено:
Група Характерство

https://newlinesinstitute.org/wp-conten … RQ0E_h1Wzg
.
повний звіт https://newlinesinstitute.org/wp-conten … Report.pdf
.
джерело https://newlinesinstitute.org/russia/an … o-prevent/

.___________________

Отредактировано Натали (2022-06-10 21:00:09)

Как москали Харьков брали. Трагикомедия в лицах.

командование ВС раиси: Харьков - русский город! нас там будут встречать с цветами!

*ебашат ракетами по городу*

харьковчане: еммммммм, а чи не охуїли ви там?!!

*записываются в ТРО, организуют волонтерские группы*

командование ВС раиси: это все украинское телевидение! оно за три дня сделало из мирных харьковчан нацисто-бандеровцев!

*ебашат ракетами по телебашне*

харьковчане смотрят на горящую русню в инете: лол, кек, азазаза. батько наш Бандееееера...!!!

командование ВС раиси: давайте развалим Северную Салтовку! она все равно никому не нравилась. тогда местные поймут, что мы освобождаем их от унылой советской архитектуры!

жители Северной Салтовки: ну афигеть теперь...

*еще активнее записываются в ТРО и волонтерят под обстрелами*

расейские СМИ: Харьков - многонациональный город, мы должны спасти индийских студентов!

индийские студенты: blyaaaaaaaaaaaaaa, russkie skazali, chto budut nas spasasat...

*собираются и пешком уходят в сторону Полтавы, распевая что-то из Махабхараты на мотив Червоної калини*

ватные харьковские пенсионеры: армия расеи нас спа...

*ракеты прилетают в центр Харькова*

бывшие ватные харьковские пенсионеры: Галю, діставай з комори кулемета, піду їбошити москалів

командование ВС раиси: артиллерия, огонь!!!

харьковская арта, в пятый раз сжигающая москалей в "умирательной яме": спасибо, мы знаем ))))

*расеяне обстреливают рынок Барабашово*

харьковские вьетнамцы: ну все, lợn‘-chó, доигрались

*в лесах под Харьковом раздаются крики ВАНЯ, ОНИ НА ДЕРЕВЬЯХ!!!*

мародерские войска раиси: смотри, какие у укров парки красивые. уууууу, гады, запродались пиндостану!

*обстреливают Парк Горького*

голос Кернеса из-под земли: да я вас на ноль помножу, кнопки!!!

Добкин: господи-иисусе

*принимает духовный сан*

голос Кернеса (ехидно): все равно тебе денег никто не даст, у тебя лицо скучное

расейские СМИ: нацисто-бандеровцы готовят провокацию на химическом заводе!

харьковчане: угу, и на элеваторе заодно. ну том, что на улице Красноармейской. там еще конка ходит

*в Белгороде взрывается нефтебаза*

харьковчане: а давайте в белгородских группах суету наведем

*белгородцы сами отлично наводят суету и панику*

харьковчане: ну бляяяяяяяяяяяяя! мы так не играем!

Над Госпромом встает солнце, освещает сине-желтый флаг в центре Харькова. Занавес.

©Сэмар

Стандартные слова. Стандартные тексты. Стандарные диалоги. Стандартные важные разговоры.

Мы стали ужасно стандартны, замечаешь? У нас "как ты?" теперь стандартно означает "живы?" У нас "ну шо там?" - это "держитесь?", а "та їбать!" - это "та держимся". Держатся, конечно, наши ж.

Обычные разговоры сведены к весу, количеству и номенклатуре, и к "бережи себе та своїх". Иногда - к виду, типу и классу применяемого боеприпаса, да святится ленд-лиз во веки веков, и вечному копу, бо зброя зброей, а копати тре. Про коп, кстати, нихто не говорит, он как-бы сам собой подразумевается.

Стандартность мыслей, суждений и умозаключений разливается в сигнале, вотсапе и телеге, падает черными каплями на белый фон фейсбука, шипит плохой связью и проговаривается на нарадах, больше похожих на киношные бандитские сходки. Правда в кино бандиты хуже вооружены, более прогнозируемы, а значит - менее опасны.

Сто двадцать пятое февраля отличается от двадцать четвертого только температурой, заполнившимся Киевом и бОльшими очередями за топливом, кризис которого власть обещала устранить к концу апреля. Ситуация на фронте... ситуативная. Фронт есть, вот это не может не радовать, хотя стандартно-восьмилетнее "фронт" никак не отражает ни северо-востока, ни востока, ни юга. Это другая война. Совсем другая.

Мы встречаемся и говорим стандартно. А шо твои, а шо мои. А тот парень вышел, молодец, а Маси тяжелый и в больничке, а твои как? Отстрелялись? Семерки работают? Вот и заебись.

Мы даже стоим - стандартно. Обнимаемся, хлопаем друг друга по спинам в пропотевших футболках, дарим друг другу ништяки и балабасы, ищем пикапы, джипы и бусы - Боже, как все стандартно, даже само слово это "стандарт" уже не отражает эту долбанную, ненавидимую и любимую реальность. Найти подсумок. Намутить патронов побольше. Проебать мавик. Уехать на пять минут раньше.

Украина, понимаешь. Новый уровень качества ведения войны. Этот длинный февраль опишут в учебниках и преподадут в академиях. Мы, это мы задали новый золотой стандарт. Помните об этом, пожалуйста, даже когда ведете стандартные... и такие важные разговоры.

Мартин Брест

Катя строит бассейн.

Ну и что? Подумаешь, мало ли кто и что строит? Эка невидаль бассейн!

Так  многие из нас думали бы еще три месяца назад.

А теперь еще раз только подумайте: Катя строит бассейн!
Сегодня, в Киевской области, в райцентре. В стране, где идет война, где люди не знают, что будет завтра, где каждая копейка откладывается на тушенку, дрова, бензин или… возможность уехать.

Кате еще нет тридцати, у нее две дочки, маленький бизнес, который, конечно, тоже пострадал от войны. Так что об излишествах говорить не приходится.

Но Катя строит бассейн.

Она о нем мечтала с детства.
Ее мама рассказала мне, как однажды, еще совсем девчонкой, Катя с подругой во дворе вырыли яму, тщательно обложили ее пленкой, натянули, закрепили и плюхались в этом водоеме от души.

Потом началась большая жизнь. Но вот есть такие зацепки из детства, которые не дают нам покоя. Маячки, которые и есть смыслы. Маленькие или большие, но смыслы.

Кто-то хочет красную машину, на которой однажды приехала подруга мамы. Кто-то – колечко с янтарем, которое носила девушка старшего брата. Кто-то – непременно пожить в стране, где не бывает зим. Кто-то – выйти замуж за футболиста. Кто-то придумать теорию невероятности.
Катя хотела бассейн.

Зимой, когда летние товары не актуальны и потому стоят на порядок ниже, она купила все, что нужно для воплощения мечты. И стала ждать весны, чтобы наконец-то начать работы.

Но случилась война.

Первое время, как, впрочем, и сейчас, было трудно. Больно. Страшно.

А потом Катя решила строить бассейн.

…В начале войны ленты в социальных сетях пестрили матрицей принятия неизбежного. 5 стадий принятия горя. Все вдруг превратились в психоаналитиков и рассуждали, на каком этапе мы сейчас находимся. Вместе или по отдельности.

Отрицание прошло быстро. Попробуй отрицать, когда каждый день из всех источников на тебя сыплется безжалостная правда.

Гнев был затяжным. У кого-то не прошло до сих пор. Но гнев сильная эмоция, на ней долго не проедешь. Износишься, выгоришь и умрешь. Не физически, но внутренне. И не известно, что страшнее.

Торг, депрессия… С этим все ясно.

И принятие. Принятие, до которого не дошел никто. Или дошел, но не понял.

Я читала всю эту, как мне казалось, чушь и жутко раздражалась.
Хотелось напомнить, что вообще-то  Элизабет Кюблер-Росс описала эти стадии совсем в другом контексте, в контексте неминуемой смерти. Да, швейцарский психиатр много лет работала с больными, которым поставлен роковой диагноз,  и именно об этом эти пять стадий. О принятии того, что твоя жизнь конечна, как и у остальных, собственно. Но, в отличие от остальных, ты знаешь срок. Ты знаешь, что он определен. Ты знаешь, что у тебя есть пять лет. Год. Месяц. Неделя.

Это потом теорию Элизабет (многие ученые, кстати, до сих пор ее не разделяют) экстраполировали на бизнес, на отношения, на социальные катаклизмы.

Вся моя сущность бунтовала.

Что значит стадия принятия в войне?
Это значит согласиться? Смириться? Привыкнуть? Перестать ждать перемен?

Да ни за что!

5 стадий - это о смерти. А мы хотим о жизни!
Война, конечно, смертельная болезнь. Но от нее можно выздороветь…

И вот вчера я шла от Катиной мамы, с которой мы пару часов тихо говорили о жизни,  и думала о том, что я окончательно поняла суть принятия.
Сначала были разные другие разговоры и тексты на эту тему, но не складывалось.

А вот Катин бассейн вдруг все склеил.
Инсайт случился, как принято сейчас говорить.

Я шла и думала о том, что депрессирую уже три месяца по одной простой причине: я жду 23 февраля 2022 года.
Я жду ПОСЛЕ. И это нормально. Но я жду не просто после, я жду после, которое будет, как до.

А 23 февраля 2022 года больше не будет.
Не будет ДО.
Не будет так, как было.
Но я жду, и поэтому  чувствую себя, словно стою на перроне в ожидании поезда, который поедет домой. А он все не едет. То ли расписание поменялось, то ли поезд сошел с рельсов.
Но я терпеливо жду.

Каждый день я общаюсь с разными людьми, и они тоже ждут. Ждут, когда можно вернуться. Или снова начать полноценно работать. Или приступить к ремонту. Или открыть новый бизнес. Или родить ребенка. Или купить новый гардероб. Или получить второе высшее. Или переехать к маме. Или выйти замуж. Или уехать навсегда.

Мы вместе ждем.

Лучшего времени. Лучших условий. Лучшей жизни.

Но лучшую жизнь нам никто не приготовит, как коктейль в баре. А лучших времен и лучших условий может не быть еще долго.

Сотни людей ждут, а Катя строит бассейн.

Нет, Катя не забыла о войне. И она, и ее мама каждый день читают новости и каждый месяц отправляют посильные суммы на благотворительность или на поддержку армии.

Но они решили не ждать. А жить.

В этом и есть величайшая мудрость принятия.
Не смириться, не согласиться, не успокоиться.
А просто принять новые условия, перестать ждать и начать жить.

И в этом свете бассейн вдруг увиделся мне грандиозным памятником Катиному оптимизму, реализму, уверенности в себе, внутренней силе и вере в свою страну.

Катя просто верит, что все будет хорошо.

А я верю Кате. И в Катю. Верю, что она все делает правильно.

Строй, Катя, бассейн.

Это так правильно мечтать, радоваться, верить.
Несмотря ни на что.
Вопреки.
Такие, как ты, Катя,  выгребут.
И за себя, и за других.

*Фото из сети. А Катя настощая, честное слово.

Автор Елена Скачко
ФБ

ПРО «МАЛЕНЬКУ КУЛЬТУРУ»

Радник Єрмака Олексій Арестович заявив, що не дасть побудувати українську етнічну державу, бо така країна матиме «маленьку культуру». Натомість, Україна, мовляв, має не відмежовуватися від російської культури і стати прихистком для «хороших росіян». Власне, заява Арестовича не здивувала, ця особа навіть  українською мовою володіє так-сяк. Очевидно, української культури Арестович не знає, російська йому рідніша. Але фраза про «маленьку культуру» різонула вухо.

Розумієте, культура не існує без її носіїв. Без митців які створюють культурний продукт – книжки, фільми, п’єси тощо. Нині чимало носіїв української культури не мають часу творити. Вони воюють.

У теробороні служать письменник Сергій Пантюк та актор Дмитро Лінартович. Волонтерить співачка і акторка Алла Мартинюк. В боях у Ірпені загинув співак та телеведучий Паша Лі. Тощо й тощо.

Всі ці люди зараз не творять. Вони служать. Вони захищають Україну.

Та чого там? Я сам проходжу зараз службу у 72-й бригаді ЗСУ. Як на мене, всі наші таланти митців держава могла використати з набагато більшою користю. Замість цього держава мені прислала повістку до військкомату. А до того присилала до мене офіцерів СБУ. На поговорити. Я не жартую.

Наразі я не пишу чергову книжку. Я не поширюю вже видану книжку. Я не маю на це часу. Я воюю. Я виконую бойові завдання, на рівні з іншими захисниками України. Держава раніше не цікавилася моєю культурною діяльністю. Раніше вона намагалася примусити мене для продажу книжок завести касовий апарат. Тепер я просто не можу писати. Я в армії.

І от з’ясовується, що багато років я працював на зміцнення «маленької культури»... А аби українська культура перестала бути «маленькою» треба НЕ аби ми всі творили, а не з автоматів стріляли, ні. Треба притягти до України «хороших росіян». Аби вони нам зробили культуру. Не маленьку. Поки ми всі служимо...

Зрозуміла вам така логіка? Мені – більше ніж. Я дуже гарно пам’ятаю що при владі у нас – виробники денацифікованих серіальчиків для російського ринку. Я пригадую, як господін Шефір, коли Зеленський став президентом, просторікував про необхідність перегляду Закону про мови, аби не заважати їм знімати їхнє «мило» для Росії. Певно, тоді в оточенні ЗЕ теж називали українську культуру «маленькою».

Хотілося б почути про «маленьку культуру» коментар шефа Арестовича – Єрмака. Він теж вважає українську культуру «маленькою»? А Зеленський? Бо наразі вони вкотре переконали мене, наскільки правильно я робив що їх НЕ підтримував. Бо українська культура біля ЗЕкоманди й поруч не ночувала.

Бо взагалі нема «маленьких» і «не маленьких» культур. Є взагалі культура. Яка або є – або її нема.

І так. Ми, митці які роблять українську культуру, з фронту повернемося. Обов’язково! Ми повернемося набагато більш злі, агресивні і загартовані війною – у всій її потворній красі. Ми повернемося і продовжимо творити. Далеко не панегірики зеленій владі.

«Маленька культура» про себе ще нагадає не раз.
Дмитро Калинчук Вовнянко

Памʼятаєте, ще допочатку широкомасштабної війни, жінок з дітьми, старших людей з "ДНР" і "ЛНР" росіяни почали вивозити в дитячі табори, санаторії. І потім ми бачили фото, як вони стоять під зачиненими воротами на морозі, і як згодом їх селять у спортивні зали з розкладачками. Це система, яку росія продовжує втілювати донині.

Сотні тисяч українців вимушено опиняються на території росії. Їх депортують, погрожують, або ж люди просто не мають іншого вибору, окрім як дістатися безпечного місця транзитом через росію. Не кожен ризикує їхати "зеленим коридором", який обстрілюють.

Та щоб втекти з території росії, людям нерідко доводиться пройти декілька кіл пекла.

Наприклад, маріупольця Ярослава за те, що  він не вклеїв вчасно фото в паспорт, відправили в пункт тимчасового перебування в Джанкої, а звідти - на допит фсб до слідчого комітету.

«Там у мене просканували всі документи. А далі ці чорти почали малювати кримінальну справу щодо України, у якій я був потерпілою стороною. Мовляв, це злочинний “київський режим” допустив таку біду. Вони запитували: “А який національний склад Маріуполя? А які жахи ви там бачили? А чи не знаєте когось з націоналістів? А що вони робили? А куди прилітали снаряди? А чиї це були снаряди? Як це російські? Ні, це були українські — ми так і запишемо”. Я сказав, що нічого не знаю, бо нібито виїхав з міста ще 25 лютого. Але мені все одно видали десь 9 сторінок тексту без сенсу й звʼязку, які я мав підписати».

Ще один допит чекав хлопця, коли він виїжджав з росії в Естонію. Просто на кордоні його відправили на фільтрацію.

«Я був на кордоні 6 годин. Спершу митники перевірили в мене телефон, месенджери, контакти, усі переписки. Далі відправили в кімнатку фсб, де не було вікон. Мені запропонували піти в батальйон “ДНР”. Я відмовився. Після цього почалася перевірка: фото в анфас і в профіль, відбитки пальців, перевірка документів.

У туалет дозволяли ходити під конвоєм, двері туди не зачинялися, бо раптом щось трапиться. Мене роздягали до трусів. Шукали синці на ногах, ключицях і татуювання.

У своїх реєстрах вони знайшли людину з таким самим іменем і прізвищем, як у мене. Відповідно, мене почали звинувачувати в тому, що я служив у зенітній частині під Миколаєвом. Також вони знайшли у мене серед контактів у телефоні людину, яка була підписана як “Павел Листовки”. За їхніми базами, цей номер належав нібито працівникові СБУ. Врешті-решт мене змусили записати слізне відео, де я здавав “Павла Листовки” і зобовʼязувався не повертатися до України».

Ярослав виїхав у Латвію, де зараз мешкає і має статус біженця. росія ж для таких українців як він і для тих, кого депортували, пропонує інші шляхи - їхати в табори на Далекий Схід, де обіцяють гроші, роботу і житло.

І часом українці вимушені на це погоджуватися. Особливо ті, які тікали і не встигли зібрати документи, у кого забрали телефон, банківські картки й під дулом автомату вигнали з дому. Але на кожен такий випадок є людина, яка витягне і допоможе. Бо вже сама проходила схоже.

Текст про пекло, яке влаштували росіяни для українців вже на своїй території (і на тій, яку тимчасово окупували) тут: https://cutt.ly/LJU0uyA

А фото знайшла в інстаграмі. Це люди, які потрапили до пункту тимчасового перебування в Таганрозі
Олеся Бида

— Сестра пішла в школу. Мала 4 уроки по 30 хвилин. Нічого нового не вчили, повторювали пройдене. Чекають, коли прийдуть підручники з Росії. Я запитувала, як вони підписують зошити, чи часом не «Маріуполь, Ростовська область?». Сказала, що ні.

Опублікували на hromadske.ua текст про те, як у Маріуполі виживають ті, хто залишився.

Собаки починають розривати могили з неглибоко похованими тілами, світла-води-газу нема, гори сміття сягають другого поверху, всередині міста - пропускна система, помитися можна в бані, зарядити телефон - на базарі від генератора за 20 гривень, гроші з картки обміняти на готівку - в людей, які візьмуть з тебе 30% «комісії».
У магазинах - продукти зі старих запасів, овочі-фрукти - з Херсону, ковбаса і сир - з «ДНР» чи Росії.

Але, бляха, школи. Вони повертають дітей у розбомблені школи. Вчать їх російської мови, історії. І замість гарячого обіду дають пакет сухої мівіни.

На фото, з телеграм-каналу радника мера Андрющенка, школа №65, яку нещодавно відкрили в Маріуполі

Текст тут: https://cutt.ly/6JoM8xQ
Олеся Бида

А що це за облави з врученням повісток у Одесі були?

У нас що, такий дефіцит людей у ЗСУ, що потрібно відловлювати на вулицях, як це роблять в ордло? Наскільки я знаю, нема такого дефіциту. Навпаки, у резерві стоїть більш ніж достатньо людей. І точно більше, ніж Міноборони може забезпечити шоломами і броніками.

Принагідно, вітання Зеленському. Якщо він вважає, що закупівлею амуніції у нас займається Залужний, то тоді зрозуміло, чому у нас така проблема з амуніцією. Але кому я дивуюся? Вони навіть Байдену претензії виставляли, "де наші ракети?".

Очевидно, маючи на увазі Вільху і Нептуни. Де, де... Там де і клістрони були. Попросіть міністра охорони здоров'я пошукати у аптечці поряд з клізмами.

Але повертаючись до Одеси. Отже, шикарну картинку для раша-тв зробили. Всі їхні помийні і новинні сайти забезпечили матеріалом на тиждень вперед. Ще б пак, такий подарунок - служба в армії в Україні сприймається як покарання, і "карателі" з жовтим скотчем на рукавах хапають у військо хлопчиків у трусиках.

Логіку тих, хто це придумав, я можу зрозуміти тільки в одному випадку. Якщо цей хтось - ворог України.

І так, до речі. Відчепіться від пляжів. Таблички "заміновано" розвісили, шлагбаум поставили - все, більше нічого не потрібно. Якщо комусь із громадян хочеться плавати з мінами, це виключно його відповідальність. Людина сама приймає наслідки своїх рішень.
Тримати військових на пеклі, щоб вони ганяли пляжників від води - трохи перебір як на нинішній час.
Тамара Гориха