Вагітна жінка у полоні в «Оленівці».
Я пам’ятаю в якому шоці була, коли волонтери розповіли цю історію. Одна із наших волонтерів - Аня - сиділа в «Оленівці» в одній камері  із військовим медиком Мар’яною Мамоновою.
Дівчину взяли в полон на заводі «Ілліча» в Маріуполі.
На той час вона була на 3 місяці вагітності.
Нині - вже 7.‼️
Росіяни просто тримають вагітну військову медикиню в нелюдських умовах. ❌ Там нема їжі, води, нема навіть просто умов для сну. Я вже мовчу про потреби вагітної жінки. Це ж ким треба бути, щоб таке робити?? 🤬

Коли наша Аня вийшла, вона дуже переживала за дівчат в Оленівці, і особливо,  за Мар‘яну.💔

Відмічайте в коментах міжнародні організації, політиків. Треба поширювати цю інформацію, щоб більше людей почули і побачили звірства рф.
Ми маємо допомогти цій мужній дівчинці, яка сама рятувала людей. 🚑
Саме час нам її врятувати! 💔

Авторка Alla  Megel

Дивлюсь я на нас з вами, вельмишановне товариство, і диву дивуюсь:
- Яка ж ми, виявляється, колективна сволота!
Ви ж тільки подивіться на нас!
Увесь "прогресивний", "вільний", курва, світ, затамувавши подих слідкував, як ми здохнемо за 72 години. Здохнемо як нація, як держава, а багато хто просто здохне, як живий фізичний організм.
А ми - потвориська - вижили!
Тоді "гуманний світ" почав очікувати, що ми повиздихаємо за два, ну, максимум, - три тижні. І пильно так за нами спостерігав, втираючи мереживними хусточками "братську" скупу сльозу.
А ми не просто вижили, а добряче наваляли у 12 разів сильнішому за нас ворогові.
Зціпили зуби й бились. Ще й реготали інколи крізь стиснуті щелепи.
Світ очікував, що ми впадемо на коліна, здійнявши вгору руки перед лицем Бучанської трагедії.
І здамось, нарешті. Й все буде, як раніше. У них.
Ми лютували, ридали, у нас розривалось серце. Але ми ставали ще сильніші у нашому, бачить Бог, праведному гніві.
Найбільш совістливі у світі схаменулись і почали давати нам зброю. Безсовісні теж обіцяли...
Але той таки толерантний і "гуманний" світ, який рятує їжачків на дорогах і касаток в океані, здивовано дивився на нас і знову дивувався:
- Коли ж вони здохнуть?
І ось, нарешті, він висловився устами Хедлі Гембл - журналістки телеканалу CNBC:
- Чи має світ платити продовольчою кризою та зростанням цін на енергоносії за те, що Україна не хоче поступитись своїми територіями?
Ви думаєте, вони за голодних переживають? Ой, не смішіть! Якби переживали, то вже давно й натяку на голод у світі не було.
Ні! Грубо кажучи, нас запитали:
- Чому ви не хочете здохнути, аби ми наїлись, напились і не відчули дискомфорту у наших оселях від зниження температури повітря?
І стало зрозуміло... як же їм страшно!
Що ми можемо протиставити їх страху, щоб і надалі не здохнути?
Тільки любов. Якщо будемо любити й приймати одне одного у всьому різнобарв'ї наших поглядів, уподобань, принципів, характерів і вірувань, - житимемо. Бо там, де любов, - там Бог. А там, де чвари і розбрат - там бал сатани.
У нас, на мою щиру думку, вибору немає:
- Або обіймаємось, або здохнемо.
Для мене в цьому яскравий приклад - Польща. Це ж треба так відкинути всі історичні претензії і сварки і відкрити нам обійми! Якщо вони змогли, то й ми зможемо.
Я так скажу. Нехай переляканий світ пере й провітрює свої злегка запісяні трусики.
А ми NEVSEREMOS!
Я в нас вірю.
Сеть

Павло Бондаренко

Товариш Сталін був сама скромність. Досі старі сексоти та агітатори після другої склянки оковитої починають плакати, що їхній вождь залишив після себе стоптані чоботи, люльку та три карбованці грошей. Дайте і я сльозинку пущу за цим "скромняжкою".

У Сталіна було 25 дач. На деяких він не бував жодного разу. Деякі дарував вірним холуям, наприклад, Ворошилову. Найулюбленіша дача Сталіна - на Холодній річці між Піцундою та Гаграми. Її вартість - кілька десятків мільйонів рублів. Чого вартувала лише закрита для сторонніх асфальтована дорога довжиною 25 кілометрів, вирубана у скелях.

Товаришу Сталіну чомусь не подобалися кипариси. Ніхто не знає, чому. Тому "найскромніший" вождь усіх часів наказав їх винищити, а натомість висадити евкаліпти. Операція з ліквідації кипарисів та висадки в Абхазії екзотичних австралійських евкаліптів (які, звісно ж, не прижилися) коштувала державному бюджету 200 мільйонів рублів. Середня зарплата радянських пролетарів у металообробній галузі в 1936 році - 230 рублів.

Скажуть: так то ж не його особисте, то все державне. Це так. Але тут два моменти. По-перше, навіть якщо воно формально належало державі, витрачати на евкаліпти 200 мільйонів тоді як мільйони людей жили в бараках - це злочин.
Друге: в Османській імперії офіційно уся земля належала державі - султан лише від її імені нею розпоряджався. Султанський палац теж був державним.

Зацініть: лише у 1951 році на обслуговування дач та квартир И. В. Сталіна було витрачено 23,3 млн рублів - середня річна зарплата 3 тисяч робітників.

У царській Росії заміський палац у Петергофі та Зимовий палац належали державі. Так само, як улюблена яхта Миколи ІІ "Полярна зірка". Ну і що?

Доньці своїй товариш Сталін подарував відкритий рахунок у банку. Що таке відкритий рахунок? Бері скільки хочеш. Обмежень немає.

Після смерті Сталіна відкрили його особистий сейф і там виявили близько 3,5 мільйонів рублів та кільканадцять тисяч доларів, фунтів та іншої валюти. То були переважно гонорари за його твори. За тодішнім законом, встановленим самим же Сталіним, свої гонорари вищі партійні чиновники мали здавати державі. Але скромний товариш Сталін був над Законом.

І це ще не рахуючи т. з. "синіх конвертів", що їх "вождь усіх часів і народів", так само як інші комуністичні бонзи, отримував щомісяця.

Улюблене сталінське вино - "Атенське зелене" возили літаками з Кавказу. у спеціальних діжечках. Виключно не руках. Чини не нижче полковника.

На фото - "скромна" їдальня на "скромній" дачі Сталіна "Холодна річка". До слова, в оздобленні дачі використовувалася коштовна деревина, кілограм якої коштував як кілограм золота.

Я можу розповідати про скромність Йосипа Віссаріоновича та його поплічників годинами. Але краще дізнатися про це та багато іншого зі справжнього, а не вигаданого брехливими пропагандистами минулого Радянського Союзу.
Книга, автором якої маю честь бути

"СУТІНКОВА КРАЇНА"

Цю та інші книжки вашого покірного можна замовити (автограф гарантовано), перейшовши за посиланням - умови та реквізити наприкінці сторінки: http://pavlopraviy.blogspot.com/2019/03 … st_16.html

Також ви маєте можливість отримати електронні версії цих книг за символічною ціною від 1 гривні. Частина коштів піде на військо та волонтерам. Деталі за цим посиланням: https://pavlopraviy.blogspot.com/2018/1 … xK6u4T6f7E

Група Украīнцi в Фiнляндiì

Увага!!! Увага!!! Увага!!! Увага!!! Увага!!! Увага!!! Увага!!!

Отримавши по зубам від всього цивілізованого світу в Україні, Пуйло задіяло нові механізми пропаганди ненависті проти українців у Фінляндії з метою посіяти ворожнечу до наших громадян.

Як відомо, проблема емігрантів стоїть у Фінляндії доволі гостро, так як Фінляндія завжди відносилась чутливо до чужої біди і приймала біженців з гарячих регіонів всього світу де йшла війна.

Українців же Фінляндія прийняла на сьогоднішній день трохи менше тридцяти тисяч, переважно це  жінки з маленькими діточками, добрі, виховані, трудолюбиві які ніяких проблем Фінляндії не приносять, навпаки від них одна користь, бо наші дівчатка геть всі красуні, а маленькі козаки то майбутні герої Фінляндії.

Тим не менш, за вказівкою Луб'янки всій московській агентурі розіслано методички підбурювати фінів до ненависті по відношенню до наших біженців. Немов би вони об'їдають фінів, немов у них якісь особливі умови, і немов би вони створюють проблеми для економіки Фінляндії.

Це все неправда, так як тридцять тисяч, це як одне невеличке село, і навіть у розбомбленому Маріуполі залишилось 150 тис. людей, для 6-и мільйонної країни з однією із надпотужніших економік світу, це взагалі ніщо.

У порівнянні з кількістю біженців яких прийняла Фінляндія в усі роки з Африки, з Арабських країн, з Дальнього сходу це капля в морі.

Тим не менш, ФСБ через своїх агентів роздуває конфлікти через продажних журналістів, публікує повні ненависті до українців замовні статті, організовує дурацькі мітинги, проводить ненавистницькі кампанії в соціальних мережах з допомогою тролів, або навіть реальних людей які на них працюють.

Зазвичай їх легко виявити, вони не володіють українською мовою, і у виправдання своїх дій прикриваються чим завгодно, боротьбою за якісь там права у всьому всесвіті, часто густо маскуючись під допомагантів українцям, і навіть у Червоному Хресті, а насправді розповсюджують негатив на всіх нас і на нашу країну, зривають реальні програми допомоги від Фінської держави, дезінформують українців.

Будьте уважні, і не купляйтесь на їхню ворожу хрєнь!!! Зберігайте позитив до країни яка вас прийняла.

Пам'ятайте, справжні ФІНИ допомагають нам щиро і безкорисно маючи добре серце. Разом переможемо!

Слава Україні. І Слава ФІНЛЯНДІЇ. Тримаймо стрій!
.

Сначала ты, конечно же, держишься. У тебя есть правило двух стен на случай «Смерчей» и «Градов», ты научилась различать входящие и исходящие (или надеешься, что научилась и радуешься, когда говорят: «Это наши», даже если понимаешь, что может быть и нет). Ты научилась спать на полу, потом в коридоре. Потом в тамбуре. Ты знаешь, когда работают продуктовые, и покорно выстаиваешь очереди. Тебе кажется, что ты привыкла и, в целом, жить можно.

А потом прилетает в соседний дом. Или у тебя над головой (потолок пробьет однозначно) ты слышишь самолет. Его жуткий свист. И гулкий «бух», от которого вибрирует дом и вибрируешь ты. Неважно, когда, но в какой-то момент ты решаешь, что больше не вытягиваешь и едешь в безопасное место. Оно может быть здесь, в Украине, чтоб недалеко. А может быть и нет. Молдова, Польша, Румыния, Германия. Куда хватит сил, туда и едешь. С деньгами, которые копила на разное. С маленькой сумкой, чтоб не тащить, потому что не знаешь, где и сколько будешь тащить. Ты не смотришь прощально на свою квартиру, потому что знаешь – вернешься. Но внутри дыра такого размера, что ФАБ-500 со свистом пролетит.

И ты едешь. В безопасном месте – в Украине или дальше, у тебя поначалу отупение. На другой город или другую страну ты смотришь и не видишь, тебе неинтересно. Действия происходят на автомате – поехать на съемное жилье, найти, узнать, позвонить, зарядить телефон. Потом ты спишь, потому что дорога выматывает, а тем более, когда она ИЗ дома. И не факт… Ну, ты конечно же в это не веришь ни на секунду.

И вот собрались мы, украинцы, в безопасных уголках Украины или дальше. Матери с детьми, молодые девушки, пожилые женщины, мужчины, которые оберегают семьи и ждут своего времени. Собрались мы, и нас одной большой волной топит тоска. Мы не дома. Мы видим другой спокойный город и другую спокойную страну и не верим. Мы видим людей, которые ходят в магазины (а в твоем городе очереди в один открытый на районе продуктовый), покупают одежду в торговых центрах (в твоем городе его обстреляли), улыбаются (в твоем тоже улыбаются), ходят в кафе (нет). А ты не веришь. Ты привез с собой войну. И эта смесь горечи, тоски по дому и какого-то странного чувства предательства, как будто тебе надо сейчас быть под обстрелами, как тем, кто остался, а не здесь, в безопасности – эта смесь невыносима.

Я хочу сказать всем, кто сейчас чувствует подобное. Я понимаю вас. Украинцы, все, кто оказался в безопасном городе Украины или дальше – выдохните. Выдохните и закройте глаза. Подумайте, что вы делаете лучше всего. Кто-то хорошо шарит в логистике и может курировать процессы доставки гуманитарных грузов. Кто-то умеет шить, кто-то печет. Кто-то умеет положить любой рашистский сайт за полчаса. Кто-то пишет новости, чтоб мы были информированы. Откройте глаза и поймите – вы не принесете пользу нашей Украине, если умрете под бомбой. Любой живой и здоровый украинец – это хорошо. Это то, что так хочет «исправить» наш враг. Зачем доставлять ему такое удовольствие?
Война закончится нашей победой. Мы сорвемся со всех своих безопасных мест и снова заполним собой поезда, рейсовые автобусы и попутки. Мы будем лететь домой. Мы снова будем плакать, но на этот раз, потому что внутри очень счастливо. Мы с любовью начнем отстраивать свои жизни и страну, в которой хотим эти жизни провести. Мы тут же кучу всего запланируем – встретиться со всем миром, сходить в кино, выпить мартини на летнике, купить цветы себе и бабушке. Нареветься, наконец. У себя в ванной. В безопасной ванной. А пока до победы еще нужно сцепить зубы и делать дела, давайте делать дела. Пока наши ребята на передовых выбивают остатки воздуха из легких нечисти, давайте делать дела. Потому что делать дела – это самое эффективное лекарство против любой третьей стадии от Арестовича.

Тримаймося! Перемога за нами.

Автор Юлия Акимова
________________

Ой девочки, не судите да не судимы будете! Нельзя так писать, все мы люди и как до войны так и во время неё, кто то храбрее а кто то боится. Мы все одинаковые и все без исключения муж/жен/дети хотим жить! Кто выехал впервые 2 дня соглашусь только с тем что не испытали больше ужаса, чем как мы сидевшие 1-2-3 недели! Но и им ехать под обстрелами, думаете было легко? А сколько машин было и семей чьи мужья вывозили на границу своих жён с детьми?! Забыли? А сколько расстреляли? Нужна помощь Украине, кто то может помочь в Украине, кто то за ее пределами! Во вторых это моё мнение, кому то нужно и выехать, особенно мамам с детьми для сохранения жизни и психики, и что самое главное для продолжения рода Украины! Все вернуться домой, всем тяжело и плачут все. Берегите себя и не осуждайте! Слава Украине 🇺🇦🕊
____

Я привезла с собой войну в Польшу. И здесь уже второй день сирены... Ровно месяц, как я плачу каждый день. Что в Украине плакала, здесь ещё больше рыдаю. Я не жалею себя, я плачу за каждым убитым ребёнком, мирным жителем, военным, каждой разбитой семьёй и разорванной душой, разбитым домом, городом... Эту рану уже не залечить.
___

Отредактировано Анна5 (2022-08-15 00:38:44)

💙💛

🇺🇦 Україна — це найбільша з країн, що повністю знаходяться в Європі.

🇺🇦 Міжнародний український гімн складається всього з шести рядків (чотири у віршах і дві в приспіві). Решта рядків гімну вважаються політично некоректними. (наприклад, “Станемо, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону” має на увазі, претензії Україні на територію Росії та іншого "сусіда").

🇺🇦 Українська мова є однією з найпоширеніших мов в світі (фахівці розрізняють близько 7000 мов ) і за кількістю носіїв займає 26-те місце. Також вона є другою за поширеністю серед мов слов’янського походження.

🇺🇦 Також українска мова зайняла друге місце в світі за мелодійністю після італійської. Її визнали третьою найкрасивішою мовою у світі за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія і побудова речень після французької та перської мов на мовному конкурсі  у Парижі.

🇺🇦 Україна посідає четверте місце у світі за кількістю громадян з вищою освітою. Населення України належить до найбільш освічених, а кількість людей з вищою освітою на душу населення — вища за середньоєвропейський рівень.

🇺🇦 Найстарішим навчальним закладом Східної Європи вважається Києво-Могилянська академія.

🇺🇦 Перший друкований буквар, виданий українським автором, мав назву «Наука до читання й розуміння слов’янського письма». Він вийшов в світ у  Вільнюсі.

🇺🇦 Запорізька Січ — суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва — по праву вважається одним з перших демократичних утворень у світі.

🇺🇦 Найперша Конституція в світі створена - Пилипом Орликом. 5 квітня 1710 р і мала назву «Конституцію ПРАВ і СВОБОД війська Запорізького». У США Конституцію прийняли в 1787 р., у Франції та Польщі тільки в 1791 році.

🇺🇦Армії УПА поставили абсолютний рекорд, утримуючись на фактично окупованій території майже двадцять років. Технології та методи українських вояків вивчали навіть кубинські повстанці Фіделя Кастро.

🇺🇦 Найдовший музичний інструмент у світі – це українська трембіта. Її довжина може досягати чотирьох метрів, а її звуки чутні більш ніж за десять кілометрів.

🇺🇦 Найдовша гіпсова печера у світі і друга за протяжністю (поступається лише Мамонтовій печері в США) - носить назву «Оптимістична» і знаходиться на Поділлі.

🇺🇦 На території України зосереджено 1/4 всіх запасів чорнозему на планеті.

🇺🇦 Найдавніша відома ученим мапа, а також найстародавніше поселення Homo Sapiens знайдені в Україні: у с. Межиріччя Рівненської області. Їм близько 14,5-15 тис. років. Мапу вибито на кістці мамонта.

🇺🇦 Територією України пролягав один з найбільших історичних транспортних шляхів — «шлях із варяг у греки» — система річкових шляхів і волоків між ними завдовжки 3 тис. км, що пов’язувала північні землі Давньої Русі з південними руськими землями та Балтійське море з Чорним. Протягом усієї давньої історії Україна-Русь виступала мостом між світами Східної Європи і Давнім Сходом, Європою античною, візантійською і латинською.

🇺🇦 З 12 лавр світу 4 знаходяться в Україні. Три православні та одна греко-католицька.

🇺🇦 Україна займає місце в трійці світових лідерів з виробництва меду. Також є одночасно першою в світі з виробництва меду на душу населення.

🇺🇦 Найглибша у світі станція метро знаходиться у Києві.

🇺🇦 Найкоротша головна вулиця, але в той же час одна з найширших і мальовничих — вулиця Хрещатик у столиці України Києві.

🇺🇦 Одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень — це «Щедрик», народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. Зазвичай на Youtube різні виконання «Щедрика» набирають мільйони переглядів.

🇺🇦 Одна з найбільших пустель Європи знаходиться саме в Україні.

🇺🇦 Український “Південмаш” (Дніпропетровськ) виробляє найбільш екологічно чисті ракети-носії в світі.

🍔 Третій найвідвідуваніший у світі Макдональдс — у Києві, біля залізничного вокзалу. Цей заклад незмінно потрапляє до п'ятірки найбільш жвавих Макдональдсів світу.

❗І це ще навіть не вершечок айсбергу, далі буде 💙💛

Специально для Александр Соколовский

Анекдот в качестве эпиграфа:

Приезжает в израильскую армию американский генерал. Идет он по воинской части рядом с израильским генералом и говорит:
-А что это у вас солдаты такие невоспитанные?
-В смысле?- не понимает израильский генерал.
-В прямом. Вот смотри, мимо нас прошел солдат и даже честь не отдал!
-Это вон тот, что ли? Подожди меня тут, я сейчас...
Израильский генерал догоняет солдата, хлопает его по плечу:
-Хаим, ты, что обиделся?

Меня, человека по воле судьбы, отслужившего и в советской, и в израильской армии, часто спрашивают, какова разница.
Я обычно отвечаю только одним предложением: "В Израильской Армии ты нужен всем, в Советской Армии я был не нужен никому".
На самом деле разница в мелочах. Знаете, зачем в паек израильскому солдаты включены соленые огурцы? Потому что в пустыне, в жаре, нужно пить много воды. Можно заставлять солдат пить силком, а можно включить соленые огурцы в паек, и солдат будет пить сам. Офицеры избегают любого повода орать, подавлять личность, вызывать к себе неуважение и страх.
Сухой паек выдается один на четверых не случайно. А для того, чтобы каждый солдат понимал, что твоему товарищу тоже надо оставить поесть, все должно быть поровну, честно.
Командирская палатка или комната ничем не отличается от солдатской, все питаются в одной столовой.
Оружие выдают солдату сразу после присяги, и он уже не расстается с ним на протяжении всей службы. В конце недели, когда тысячи солдат отправляются по домам, транспорт, автобусы, электрички, заполнены вооруженными до зубов солдатами, у каждого автомат с рожками боевых патронов. И ни у кого это не вызывает опасения, наоборот, это картина защищенности. Каждый чувствует себя защищенным рядом с этим парнями и девчонками. Не припомню ни одного случая, когда бы оружие было применено без причины против друг друга.
Кстати, отпускают солдат по домам в конце недели не за заслуги или не в качестве поощрения. Для каждого израильтянина семья это главное. Армия это тоже часть семьи.
Поэтому связь армия-семья не должна прерываться никогда.
Никогда не забуду, когда нас выводили после операции в секторе Газа, загорелых до черноты, в выгоревшей от солнца форме, встречали обычные люди. По дороге домой, человек двадцать пытались меня покормить в кафе или ресторане, что-то купить,  подвезти на автомобиле, просто похлопать по плечу и пожать руку.
Это очень трогательно. Ты чувствуешь, что ты не только мамин ребенок, но и ребенок всей этой страны, как бы пафосно это не звучало. Ребенок с автоматом М-16 или Тавор, на защиту которого надеются все.
Знаете, что такое "Маса Кумта"? Это "поход за беретом". Когда солдаты боевых частей проходят "курс молодого бойца", их ждет изнурительный, часто многодневный марш-бросок, в конце которого,  тебе выдают красный берет десантника, фиолетовый берет "Гивати", то есть морского пехотинца или коричневый берет "Голани", элитного подразделения пехоты. В зависимости от рода войск, в которых вы служите.
Кстати, чтобы попасть в боевые части нужно пройти большой конкурс, желающих очень много, да и профиль по здоровью должен быть высокий. Причем 100 баллов не удалось получить никому.  Максимум 97. Есть шутка, что 3 процента должны отнять за обрезание.
Сам курс молодого бойца  в боевых частях тоже могут пройти далеко не все. Это не только физические испытания, но и моральные, психологические.
За каждый выполненный норматив солдату в качестве награды выдают дополнительный элемент экипировки. Угадайте какой первый? Ремень для автомата. До этого он носит его в руках.
Знаете, сколько длится марш-бросок, у спецподразделения "Эгоз"? Почти неделю. Дикая жара и бездорожье на протяжении 260 километров. При этом надо тащить на себе личноую экпипировку, а это больше тридцати килограмм,  спецоборудовние, пулеметы, запасы продовольствия, воды, боеприпасов, по дороге проводить учебные бои, а в финале штурм горы Хермон- высочайшей точки страны.
Тех, кто выбивается из сил, травмируются, остальные несут на носилках. Пройти должны все.  На своих ногах или на плечах друзей. Но все. Это непременное условие. Никто не должен быть брошен, потерян, никто не должен отстать.
Во время войн, даже трупы погибших израильских солдат обязательно должны быть вынесены с поля боя. Все до одного.
Если солдат попадает в плен, он обязан рассказать врагу обо всех известных ему планах израильтян. Потому что его главная цель остаться в живых и вернуться домой. Потому что его жизнь для армии важнее всего. А планы можно изменить.
Но самый главный сюрприз ожидает в конце марш-броска. Я уже говорил, что армия и семья в Израиле неотделимы. На последних километрах к солдатам могут присоединиться члены их семей. Они помогают нести оружие, просто подбадривают их.
Я помню, как к одному, травмировавшему ногу солдату на носилки посадили его младшую сестренку, которая обняла его и всю дорогу сидела рядом с ним.
А в самом конце, на финише, подключаются старослужащие. Это к вопросу есть ли дедовщина в ЦАХАЛ (Цват Ха-Агана ле Исраэль, Армия Обороны Израиля).
Старослужащие подхватывают добравшихся участников марш-броска и на плечах доносят их до финиша.
После этого молодым солдатам вручают береты, которые они все вместе подбрасывают в воздух. Это незабываемо. И знаете, израильская армия лучшая не потому, что она как-то особенно вооружена, не потому, что у нее есть прекрасные танки и самолеты, а потому что это семья. Большая и дружная семья.
Вот и весь ответ на вопрос в чем разница. Другого у меня нет.
И я горжусь, что моя средняя дочь Рони сейчас служит в этой армии.
Аоександр Гутин

Если меня спросить какое одно из самых эмоциональное событий в жизни человека, я не задумываясь отвечу - прощание. Вот это звенящий молчаливый крик души. Крик, который ты слышишь всей кожей. В конце февраля я стал свидетелем двух таких прощаний.
Первое - это пожилые родители . В момент выезда дети уговорили их выехать вместе. Чуть ли не силой сажали их в машину. Они проехали ровно 18 километров, я запомнил эту цифру. И потом пожилой мужчина отказался ехать дальше. Он сказал, что не выдержит дорогу. И это честно. Я со слезами на глазах вспоминаю, как взрослые дети пересаживали внуков из его машины в свою. Как плакала тёща, пока зять в эмоциональном запале ругался с тестем. Как он спокойным голосом глядя в глаза зятю сказал - я просто не доеду, езжайте сами. И зять как-то сразу сник и стал ниже ростом. Сейчас пишу это и плАчу. А в тот момент была лишь обида и злость на него. Дети уехали. Я долго смотрел в зеркало заднего вида. Смотрел как удаляется машина родителей стоящая на обочине.
Второе душераздирающее прощание я наблюдал в санатории в центральной Украине. Там прощалась семья. Муж оставался, а жену родственники увозили дальше к границе. Их объятия. Их шёпот слов друг другу. А потом у меня разорвалось сердце - мужчина снял свою куртку и отдал жене. Потом снял свои часы и одел ей на руку. Я знал, что эти часы ему подарила она. И я знаю, что когда она, вдали от дома и своего мужа, захочет,  что бы он обнял её - она набросит его куртку на плечи. А захочет, что бы он взял её за руку - наденет его часы на запястье.
Денис Винник

Не поведу я сина в перший клас,
Не потанцюю я  з донькою  вальс,
І не побачу народження сина,
А донечка ще зовсім  дитина.
Не побачу успіхів брата,
Не обніму більше тата,
Не поцілую свою дружину
І не скажу:"Люблю тебе, сину"!
На випускному я не побуваю,
Весілля доньки вже не відгуляю
А матері не скажу я:"Пробач....."
Вдома такий пекельний плач ...
Я не накрию ковдрою сестру,
Кохану до шлюбу я не поведу,
На чай до бабусі  вже не завітаю,
Бо крила Ангела я маю!
І на рибалку з дідом не піду:
О, Боже, як я  Вас усіх люблю!!!!!!!!!
........За  столом буде  уся родина,
Але немає : чоловіка, брата, тата,сина!!!
Я ангел....літатиму над Вами
А Перемога......вона буде за нами!!
Оберігатиму  Вас  від біди
Лиш пам'ятайте:  вбили нас кати.....

Вічна пам'ять, ГЕРОЯМ!!
___________________

Ти маєш повернутися живим,
Бо ми з тобою ще не докохали,
Молити буду в небі Херувим,
Щоб на війні завжди оберігали.
За тебе кожен день молюся,
З тобою розлучила нас війна,
Тобі вночі я в снах приснюся,
Тебе собою зачарую, як весна.
До тебе сонечком прилину,
Я буду твою душу зігрівати,
Ти захищаєш Батьківщину,
Тебе собою хочу надихати.
Весною я для тебе хочу стати,
Щоб ніжність ти мою відчув,
І від кохання твого розквітати,
Щоб у красі моїй ти потонув.
Я квіткою для тебе хочу стати,
Я запахом тебе буду п’янити,
Я подихом торкнуся в ароматі,
Щоб зміг мене відчути і любити.
Росинкою для тебе хочу стати,
Щоби розвіяти з душі тумани,
Любов’ю і молитвою оберігати,
Я загою собою твою біль і рани….
Автор: Галина Горошко

_______________

"Привіт,кохана.Вибач...Не дзвонив
Не зміг..."-глухе мовчання...
"Та що ти,рідний"-в думках...як добре,що живий
А в трубку лише сльози і зітхання...

"Ти як?Як дітки?Що нового?"
"Ми добре.Ти про себе розкажи"
"Та все,як завжди.Такого нічого"
І десь на фоні:"Вихід!!!До пацанів біжи!!"

І відключився, лиш сказав :"Цілую"
І в цей момент завмерла повністю душа
Не встигла І прошепотіть:"Люблю.Сумую"...
Ця невідомість- туга найстрашніша.

Проходить пів години.Вже і день
Той телефон із рук не випускаєш
Дзвінок...Це він...ПОдруга лишень...
І все сильніш ту трубку притискаєш.

У ці моменти скільки тих думок
Вирують в голові,як рій бджолиний
Все ближче в горлі той клубок
І тяжче й тяжче щохвилини...

О,Боже,дзвонить...І не передать словами
Які в цей час емоції на серці.
"Живий.Твоїми молитвАми...
Дали хорошого їм "перцю"!"

І ці розмови так всю зігрівають
Що вже і не важлива  втома й хвилювання
Всередині, неначе солов'ї співають
Щоб все чудово...Лиш одне бажання.

Молюсь постійно.Господа благаю
Щоб ні на мить тебе не залишав
Я прокидаюсь з цим.І так лягаю
Прошу,щоб завжди захищав.

І нехай кажуть:"Це тягар-чекати"
"Чому пішов?Чи йому вдома не сиділось?"
Та вам цього не зрозуміть і не пізнати
Бо ж він-Герой!!! І йому так судилось!!!

Чекайте щиро ви своїх коханих!!!
Пишайтесь.Вірте повсякчас!!!
Вони ж бо в нас не із вояк диванних
За Батьківщину б'ються!!!За всих нас!!!

І хоч не зможе усвідомить кожен
Завдяки кому може мирно спати
Ви там тримайтесь!!!На війні буть не всі спроможні!!!
Нехай благословить вас Божа мати!!!!

Автор: Тонічка Мелешко
____________

Отредактировано Анна5 (2022-08-17 18:53:12)