окончание

Друга група це психотравми. Учасники, які зазнали психотравмуючих факторів — тут слід зауважити, що травмувати людину можуть не лише події які стаються безпосередньо з нею, людина може зазнати психотравму якщо вона стала свідком актом насилля, або несправедливості. Так, до нас звернулася по допомогу журналістка американського видання «Кур'єр Чикаго», яка подивилася відеоролік жорстокого побиття загоном Беркуту у Києві одного з учасників. «4 дні ці кадри не покидають мою свідомість, викликаючи відчуття страху, ненавісті та огиди», - зі слів клієнтки (конфіденційність ми тут не порушуємо, випадок детально описано та опубліковано самою журналісткою у виданні «Кур'єр Чикаго» від 3 Грудня 2013 року). Це вже психотравма і з нею слід працювати, поки вона не перейшла у несвідомість міцно зайнявши там місце, психічне новоутворення, яке надалі буде впливати та психологічний стан цієї людини, керувати її настроєм, емоціями та поведінкою заважаючи їй почуватися здоровою та щасливою. Слід зауважити, що випадок цієї журналістки став першою ластівкою у перший день роботи Пункту. Далі такі психотравми як штамповані перетворилися у потік, адже тими днями ці відеосюжети цілодобово міцно закарбовували у пам'ять українцям майже всі телеканали країни. Опрацьовувати психотравмами доводилось також із учасниками, які поверталися з київського Євромайдану — пригнічення, депресивні стани, відчуття невизначеності, почуття провини, страх переслідування, агресія, лють, ейфорія, спустошення, закарбована непокараність несправедливості і разом з цим бажання бути сильними, гордість за свій народ, бажання бути разом, активним, захистити себе та свою країни — це той букет, який привозять люди з Києва. Як правило, вербалізується патріотична складова, та замовчуються відчуття занепокоїння «чим це все скінчиться для країни, та для мене зокрема». І з цими феноменами ще довго доведеться працювати психологам — невідреагована агресія, параноїдальні страхи, невпевненість, - воно саме не утілізується.

Третя, і сама наша улюблена група, ми називаємо її «Майдан єднає серця», це наша молодь. Життя триває, і крім піднесення громадської свідомості, усвідомлення національних цінностей, прагнення жити гідним життям у вільній країні, природньо для здорової особистості відчувати всі спектри існування — закохуватись, виявляти власні інтереси та знаходити людей, які їх з тобою розділяють. Тенденція, коли середь учасників Майдану виникають романтичні почуття, створюються стосунки, розвиваються надії, спільні плани — це свідчить про те, що наш Майдан володіє дуже міцною здоровою, життєстворювальною енергетикою. Отже, живі консультації гармонійних стосунків відбувалися прямо тут, в епіцентрі де ці стосунки зароджувалися. І це нас дуже радувало та оптимізувало. Для декого з учасників Майдану він точно не лишиться лише як акція національного протесту, а і як «Колиска зустрічі зі своєю романтичною долею..». Консультації закоханих пар — це було несподіванкою, проте дуже позитивною, близькою діяльності у нашій повсякденній практиці, коли доводиться консультувати пари за запитами «як побудувати гармонійні стосунки» що робочого дня.

Четверта група. Психіатрічні захворювання. Під час напруження соціальної ситуації, загальних конфліктів у країні чи світі, як правило загострюються психотичні стани в людей схильних до психічних хворіб. Це практика минулого, і вона нам відома. Ці люди потребують невідкладної психологічної підтримки та психіатричної допомоги, і в нас була окрема розроблена інструкція дій, якщо ці люди потрапляють у наше коло зору тут, у рамках львівського Євромайдану. Щодо цієї групи, то, тенденція наших очікувань справдилася.

Трохи ускладнював нашу роботу той факт, що в нашій країні ще й доси не достатньо розвинена культура психологічної самогігієни. Люди не диференціюють психіатрію від психології, тому, часто можна чути «в мене все нормально з головою я не псих і мені не потрібна допомога психолога». Це не новина, і не було нічого дивного почути таке і на Майдані. Увімкнувши черговий раз: «Це хибна позиція, отже проведу аналогію — ходити до стоматолога лікувати зуби і чистити їх для профілактики, це є різні речі. Тому, щоб не допускатися до стану тотального психологічного виснаження яке приведе до депресивного настрою, рекомендовано скористатися допомогою психолога. Тим більше, що ми є тут для вас, на абсолютно волонтерських засадах, завжди раді допомогти та фахово підтримати»... люди сприймали психологічну службу як звичайне явище, таке як кухня, чи Пункт медичної допомоги.

Радість зараз відчувається, наш Пункт психологічної допомоги прожив на Майдані своє коротке, проте дуже змістовне для всіх життя. Що ще ми відчуваємо? що провели недарма ці 6 днів. Люди, які вперше познайомились тут з психологією та психологами, вже пройшли певну едукацію і ми надіємося, що і надалі по життю вже не буди тих хибних страхів щоб звертатися до нас. Отже — «психолог не дає порад, не вирішує за вас проблеми, але він допомагає віднайти свій ресурс, усвідомити ситуацію та найефективніше з нею впоратися» - звучало для багатьох як відкриття. Для себе ми теж отримали величезний багаж досвіду. Цей досвід відрізняється від екстремальної та кризової психології, від чистого ПТСР та власно психотравми як ми її знали. Треба дослідити нюанси роботи психологічних служб саме у таких соціальних явищах. «Польові умови.. кризова психологія.. психотравма.. відсутність організації та координації, конкретних інструкцій, рекомендацій стосовно роботи..» - ці слова найчастіше звучали протягом роботи нашого Пункту. Кожен зробив свої висновки — «польові умови» - нічого польового не було, ніхто не стріляв, бойових дій не проводилося і не передбачалося, хаотичних некерованих потоків мас не було, події розверталися у центрі цивілізованого міста під керівництвом досвідчених організаторів, Пункт було обладнано у сучасному приміщенні шляхетної кав'ярні. «Кризова психологія» - кризи в учасників Майдану теж ніякої не спостерігалося, може криза влади і стала причиною його виникнення, проте наш Пункт психологічної допомоги було організовано не з метою опрацювання кризового стану керівного ешелону країни. Пересічні учасники львівського Євромайдану на момент 2-8 Грудня 2013 року у кризових станах не перебували. «Психотравма» - так, цей феномен спостерігався із самого початку роботи Пункту, і, ми припускаємо, ще тривалий час буде психологічним відголоском супроводжувати людей, яким небайдуже життя. «Дефіцит організації, відсутність інструкцій, рекомендацій щодо роботи» - щож, кожен міг повправлятися у «самоорганізації», відчути як із хаосу створюється структура, система, спробувати зайняти в ній своє місце, бути ефективним без вказівки та призначення, керувати або бути керованим. Одно стало ясним: Пункт психологічної допомоги у соціально-політичній акції — це не кабінет психолога, це стихійне створення простору «психолог-клієнт» у спонтанних умовах. Кожен тут психолог настільки, наскільки сам собі вирішить: є можливість просто побути спостерігачем; є можливість стати «мітингуючим психологом» заразившись насиченою революційною атмосферою стимулювати наприклад вигадування гасел в народу; є можливість зберігати ідентичність «я тут психолог» і опрацьовувати конкретні психологічні феномени; є можливість стати експертом, і це незалежно від того, яку активність ти обрав чергуючи у Пункті психологічної допомоги Євромайдану.

І ще один висновок, заключення, до якого прийшли чергуючі психологи: у тривалій акції (як то акція народної непокори) для проведення ефективної психологічної діяльності, основна мета якої є підтримувати емоційний баланс людини, зберегти її психологічне здоров'я, цілісність — необхідне виділене окреме приміщення для роботи психолога.

Час покаже, символом якої епохи стане для України Євромайдан-2013. Можливо робити експертні психоаналітични прогнози чи заключення занадто передчасно. А час — бути в «тут-і-тепері», це відслідковувати тенденції, та намагатися бути максимально ефективним відповідно ним. Хто як може.. та бачить себе в актуальній обстановці. Безперечним є те, що всі ми отримали досвід організації Пункту психологічної допомоги у стихійних умовах.

У Психолога » Соціум та політика » Пункт психологічної допомоги при львівському євромайдані. (записки чергуючого психолога)
психолог Автор: Вілена Олександрівна Кіт. добавить психолога в избранные

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ВАШ СВІТ РУЙНУЄТЬСЯ
Скорочений переклад статті Стівена Гейза, психолога та засновника ACT — Терапії прийняття та відповідальності

Війна потребує величезних психологічних витрат — незалежно від того, перебуваєте ви в зоні бойових дій, чи спостерігаєте за подіями перебуваючи у безпеці. І коли стрес стає занадто сильним, ваше тіло це помічає. Щось тисне на грудну клітку, живіт стискається, дихання стає коротким і поверхневим. Ви стаєте неспокійними, дратівливим, вам може хотітися плакати, навіть якщо сліз немає.

Хороша новина у тому, що ми не безпорадні у своїх спробах пережити кризу. Психологія давно досліджує, що ми можемо зробити, коли наш світ руйнується. І зараз нарешті знайдено деякі відповіді.

Коли буря приходить на землю, деякі дерева легко падають, а інші залишаються стояти. На перший погляд, вони можуть здаватися однаковими, але якщо придивитися можна побачити різницю. Дерева, що вистоюють під час шторму, мають глибоке та міцне коріння та злегка згинаються від вітру. І саме це робить їх стійкими — поєднання сили та гнучкості.

Подібним чином, коли настає емоційна буря, ви можете залишатися стійкими, зміцнивши своє коріння та заземлившись, але все ще «згинатися» від болю. Ось як:

Крок 1: Усвідомте, що почалася буря

Важливо помітити бурю. У вас можуть з’явитися тривоги про майбутнє, ви можете почати шкодувати про події у минулому. Під час шторму з’являються складні почуття, такі як смуток, гнів, розчарування або відчай. Все це проявляється разом, і це може збивати з ніг. Перший крок — помітити, що це відбувається тут і зараз. Ви навіть можете сказати собі: «Почалася буря».

Крок 2: Зв’язок із внутрішнім

Другий крок — з’єднатися зі своєю внутрішньою стороною. Які думки у вас з’являються? Які почуття? Де ви помічаєте ці почуття? Що відчуваєте у тілі? Уповільніться та досліджуйте все, що є всередині. Думайте про себе як про допитливого вченого, який просто хоче помітити та відзначити все, без будь-яких засуджень.

Крок 3: Зв’язок із зовнішнім

Наступний крок — віднайти зв’язок із зовнішнім світом. Назвіть п’ять речей, які можна побачити навкруги. Назвіть три речі, які ви чуєте. Тепер, що ви відчуваєте? Чи є якийсь смак, який ви відчуваєте прямо зараз? Зверніть увагу на те, де ви знаходитесь та що робите. Доторкніться до будь-якої поверхні або предмету, що знаходиться біля вас. Зверніть увагу на те, що ви відчуваєте прямо зараз. Зверніть увагу, що ви зараз тут і що перед вами світ.

Коли ви міцно, але гнучко заземлюєте себе за допомогою такої техніки, ви зможете набагато ефективніше долати стрес. Замість того, щоб дозволити бурі охопити вас, ви відновлюєте зв’язок із собою та тим, що вас оточує, дозволяючи вам взаємодіяти зі світом у будь-який спосіб.

Заземлення не припинить бурю. Однак, воно робить вас стійкими та гнучкими, а це допомагає її перенести. І якщо шторм охоплює вас 1000 разів, ви заземлюєтеся та проживаєте бурю 1000 разів. Зверніть увагу, відчуйте всередині, а потім ззовні. Це не спроба опору, не бійка. Це про прийняття того, що відбувається.

Це допомагає навіть під час війни? Так.

Не вірте мені — повірте головній організації охорони здоров’я у світі: Всесвітній організації охорони здоров’я (ВООЗ). Після проведення контрольованого дослідження того, як люди можуть підтримувати психологічне здоров’я навіть під час війни, ВООЗ опублікувала протокол самодопомоги Терапії прийняття та відповідальності, щоб допомогти кожному. У цьому протоколі детально розповідається про техніку, що лежить в основі цієї статті, та багато іншого. Ви можете отримати доступ до нього, натиснувши тут (є українською).

Джерело: stevenchayes.com

У Психолога » Війна » Що робити, коли ваш світ руйнується
психолог Автор: Маргарита Костенко.

ДЛЯ ЧОГОСЬ ТЕБЕ ЛИШИЛИ НА ЦІЙ ЗЕМЛІ! АБО ЯК ЖИТИ ДАЛІ, ЯКЩО ВСЕ ВТРАЧЕНО.

Коли твоє життя в одну страшну мить перетворилося з мирного і спокійного на один суцільний біль, коли тебе наче з коренем вирвали з рідного міста, з дому, коли ти втрачаєш роботу, здоров’я, і ще страшніше – сім’ю, друзів, коханих, дітей – головне не втратити остаточно сенс життя і втриматися на плаву.

Навіть в найстрашніші моменти до життя повертає думка: адже для чогось же я вижив, вижила! В цьому світі нічого не відбувається випадково, і ця думка зможе, наче міцна мотузка, втримати вас в будь-якій ситуації. Це дуже сильне і надійне «рятівне коло», яке полягає в тому, щоб віднайти сенс – глобальний і локальний.

Локальний може стосуватися ваших найближчих кроків – того, чим ви будете займатися в короткій перспективі: вивезти дітей із зруйнованого міста, знайти роботу, відшукати родичів, з якими втрачено зв’язок. В кожного своя ситуація, свої задачі – але вони неодмінно мають бути знайдені. Виконаєте перший крок – шукайте наступний.

Тепер це буде глобальний сенс. Щоб би не втратили - вас залишили живим на цьому світі. Чому? Для чого? Чим ви будете корисні йому? Яку важливу задачу маєте виконати, яка ваша місія і чому вона настільки важлива для світу, що він вас зберіг, саме вас? Наприклад, чоловік, який втратив всю сім’ю, що намагалася втекти з Ірпеня, зміг знайти для себе ціль: довести в світових правозахисних організаціях провину тих, хто понівечив його життя з метою покарання і недопущення продовження військових злочинів. Продумайте, яким має стати ваше життя, коли все це закінчиться. Продумайте, які кроки необхідно зробити, щоб іти до здійснення тієї мети, яку ви для себе віднайшли. І – йдіть. Потрошку. Маленькими кроками. Дорогу здолає лиш той, що йде!

Друге рятівне коло – думка про те, кому ти можеш допомогти. Так, навіть якщо самому важко настільки, що майже неможливо дихати від душевного болю або від страху, завжди знайдеться в ці часи поруч та людина чи істота, якій ще гірше. Це – ваш шанс на порятунок, як тільки ви переключитеся в активний режим, почнете діяти – ви вийдете з оціпеніння чи розпачу, і знову повертаємося до головного – створите для себе новий сенс життя, хай і маленький, можливо тимчасовий, але безумовно рятівний. Подбайте про заплакану дитинку на вокзалі, прихистіть покинуту собаку, маєте змогу – купіть поїсти мамі з дітками, які тікали, в чому були, або довезіть пораненого до лікарні… Дійте по ситуації. Їм стане легше – і, повірте, вам також стане легше.

Третє рятівне коло – професійна допомога. Втрачати величезні шматки життя неймовірно важко, і грамотна опора, підтримка тут вкрай необхідна. Навіть коли ми серйозно хворіємо, то знаємо, що самолікування може призвести до фатальних наслідків – тим більше необхідна допомога, коли болить і на шматки розривається душа. Це не ті рани, які можна зцілити самостійно – тож не нехтуйте можливістю звернутися до професіоналів. Якщо вас залишили для чогось на цьому світі вищі сили – виконуйте свою місію, а для цього треба бути сильною і ЖИВОЮ в усіх сенсах людиною. Ви вирвалися з лап смерті – тож цінуйте той безцінний дарунок, що дала вам доля – ваше життя. Зробіть його таким, яким хотіли б його бачити ті, кого ви втратили – яскравим, наповненим, щасливим. Заради них. Заради себе. Заради тих, хто ще буде у вашому житті – в майбутньому. Воно у вас – буде!

У Психолога » Війна » Для чогось тебе лишили на цій землі! Або як жити далі, якщо все втрачено.
психолог Автор: Наталья Владимировна Царенко (Проценко).

ПРО БІЛЬ, НАМАГАННЯ ЙОГО ПРИМЕНШИТИ ТА САМОТНІСТЬ ПІД ЧАС ВІЙНИ
Буває, що в перервах між клієнтами хочеться пройтись, щоб "провітрити" голову. Це я й роблю на світлині.

За відсутності звернень кризові консультації майже зникли з мого порядку денного. Натомість люди повертаються в тривалу роботу над своїми індивідуальними проблемами та запитами (вони нікуди не зникли після вторгнення рф).

Війна досі триває і люди адаптуються до життя у стані війни. Як психолог я розумію, що це нормальний процес для нашої психіки, як мінімум, щоб не збожеволіти. Але як людину мене це лякає, оскільки адаптація до такої жахливої реальності з усвідомленням того, що я не можу глобально на це вплинути - це дійсно страшно. І так, психологи також бояться цієї реальності.

Будь-яка психотерапія чи психологічне консультування направлені на бажані зміни в житті клієнта. Коли ці зміни не можуть реалізовуватись через таке явище як війна, то дуже гостро виникає питання "Що саме я контролюю у своєму житті?"

Важливо мати адекватну відповідь, яка зводитиметься до того, що я маю контроль хоча б над чимось. Зрозуміло, що в період війни це щось зменшується в рази, а процес зменшення є дуже болючим абсолютно для кожного українця. Останнє звичайно, якщо ми не говоримо про відірваних від реальності людей.

Для когось цей біль терпимий і з ним можна справитись самостійно, хтось потребує близьку людину поруч з собою, хтось - психолога. І навіть в цій потребі війна зв'язує нам руки, відправляючи одних рідних на фронт, а інших - за межі країни. Все це загострює відчуття самотності і робить його ще більш нестерпним.

Допомагайте ближньому, коли бачите цю самотність, яка не є результатом вибору людини. Допомагайте собі, коли відчуваєте в цьому потребу, не порівнюйте і не применшуйте власні проблеми на фоні катастрофічних історій, які ви чуєте чи бачите щодня.

Занадто високо війна підняла планку трагізму і ми точно не досягнемо її за свого життя, як мінімум тому, що хтось це життя втратив. Не намагайтесь порівнювати свій біль із болем інших. Болить усім по-різному і багато в чому подібно, але цей біль присутній як би ми його не заперечували чи нівелювали словами "Іншим гірше".

Ви маєте право на біль, в певних життєвих ситуаціях - на слабкість і на прийняття цієї слабкості. Єдина повинність, яка присутня з нами у цій війні - ми точно не маємо права програти, бо перемога пов'язана із нашим виживанням.

Слава Україні!

Героям слава!

У Психолога » Війна » Про біль, намагання його применшити та самотність під час війни
психолог Автор: Іван Романович Рудий.

ЯК ГОВОРИТИ ІЗ ЛЮДЬМИ ЯКІ ОСОБИСТО ПЕРЕЖИЛИ ТЯЖКІ ПОДІЇ ПІД ЧАС ВІЙНИ?
Люди, які особисто пережили тяжкі події під час війни, були в окупації, стали свідками або жертвами насилля, пережили сильний стрес у зв’язку з вищезгаданими подіями і можуть мати посттравматичний стресовий розлад.

Вони можуть виявляти бажання поділитися пережитим, або, навпаки, не хотіти про це говорити.

Вони можуть бути пригніченими, стривоженими чи спантеличеними, замкненими, дезорієнтованими.

Їхні базові почуття: страх, тривога, провина, сором, пригніченість, скорбота, дратівливість, гнів, емоційне оціпеніння.

Фізичні симптоми: тремтіння, головний біль, відчуття втоми, втрата апетиту, болі в різних частинах тіла, безсоння чи надмірна сонливість, плач, здригання…

Такі люди потребують роботи з фахівцями із галузі психічного здоров'я. Однак на перших етапах почувати себе краще їм може допомогти кожна людина. Головне - дотримуватись простих правил першої психологічної допомоги (ППД).

Як говорити з такими людьми?

✔просто вислухайте людину. І це вже велика підтримка;
✔не примушуйте розповідати про пережите. Можливо найціннішим буде те, що Ви просто побудете з людиною поруч;
✔якщо людина відмовляється говорити скажіть, що поважаєте її рішення однак готові вислухати у майбутньому, коли людина буде готова;
✔слухаючи будьте конгруентними в позі, міміці, жестах, тримайте зоровий контакт;
✔проявляйте емпатію, покажіть, що розумієте почуття людини, підкріплюйте це словесно («мені дуже шкода», «співчуваю»), не заперечуйте і не обезцінюйте їх;
✔дозволяйте людині поринати у мовчання, просто посидіть поруч. Якщо це доречно - потримайте за руку;
✔допоможіть задовільнити базові фізіологічні потреби: вода, їжа, дах над головою, одяг, медикаменти, зв’язок із близькими;
✔запитайте, що для людини є найважливіше саме зараз і спробуйте дати їй це;
✔надавайте інформацію (що до служб соціальної підтримки, волонтерів, лікарів та ін.)
✔відзначте сильні сторони людини і те, як вона зуміла подбати про себе, вибратися, вижити.
✔допоможіть згадати, хто може підтримати людину (друзі, рідні);
✔попросіть згадати як людина додала стрес у минулому, що їй допомогало - так вона відчує свою силу і згадає про ресурси, які зможе застосовувати.
Якщо ви бачите, що людина надто засмучена, не здатна дбати про себе чи дітей, має наміри завдати шкоди собі чи іншим, сильно дезорієнтована, не здатна ухвалювати прості рішення - допоможіть їй звернутися до спеціалістів із галузі психічного здоров’я.

У Психолога » Війна » Як говорити із людьми які особисто пережили тяжкі події під час війни?
психолог Автор: Юлия Петровна Мотуз

ЗІБРАТИ СЕБЕ ПО ШМАТОЧКАХ…

Війна жорстока – вона руйнує життя, ламаючи інколи ваше минуле не навпіл, а на тисячі друзочок. Ті, кому в буквальному сенсі бомби впали на голови, не могли бути готові до своїх випробувань – це стало жахливою несподіванкою, підступною ще й тому, що ніхто не й гадки не мав, що в 21 сторіччі нам доведеться пережити всі жахи війн минулого.

Тому найбільшою травмою стала для багатьох саме ось ця непередбачуваність ситуації: так само по-різному сильно травмує нас втрата родича, який давно тяжко й невиліковно хворів, - і людини в повному розквіті сил, яка загинула раптово.

Другою бідою стала та проблема, що дітися від війни багатьом було буквально нікуди: немає куди бігти! Тим, хто мешкав в Західній Україні, вдалося виїхати або відправити дітей за кордон. Тим, хто знаходився в центральній Україні, пощастило виїхати в західні області – ну і потім частина з них також обрала дорогу за межі країни. Найгірше дісталося на долю жителів прикордонних з рф міст і областей на півночі, сході і на півдні: ефект несподіванки багатьом з ним просто відрізав дорогу до порятунку. Крім того, хтось не був мобільний, маючи дуже маленьких діток, стареньких родичів, великих собак, стан здоров’я або таку роботу, яка зобов’язує залишитися. Те, що ризики для життя не сумісні по важливості з цими причинами, люди змогли зрозуміти лише тоді, коли швидко щось зробити або вибирати хороші варіанти було вже пізно. Навіть в 2014 році, коли багато хто з українських мешканців тікав від «руського миру» з Донбасу і Криму, цей процес не був такий блискавичний, люди хоча б встигали перевести бізнес, зібрати якісь кошти, дехто встигав навіть продати майно. Коли в тебе є «подушка безпеки», такі події переживаються куди легше, ніж коли ти тікаєш з міста в тапках, поранена і з дитиною на руках, навіть не знаючи, чи в безпеці найближчі тобі люди.

Третім фактором став для декого когнітивний дисонанс між тим світом, що був створений в їх уяві – і тим, яким життя опинилося насправді. Не секрет, що саме в східних, південних і прикордонних областях люди були найбільш лояльні до росії. Багато хто сам має російські корені, членів сім’ї, родичів, друзів в цій країні. І тут раптом – нарешті - побачили її справжнє обличчя. Приблизно такий самий світоглядний крах переживали люди, що щиро вірили в комунізм з падінням СРСР, або в Сталіна після його смерті і розпаду культу особистості.

Ось ці три чинники стали найбільш руйнівними для тих, хто втратив все, втікаючи від війни. Несподіванка, безпорадність і крах світогляду – це жахливий моральний фон для втрати ще й всього матеріального: домівки, роботи, майна.

Тепер зрозуміло, в якому стані розпачу, ступору, відчаю прибувають в більш спокійні регіони біженці.

Як же в такій ситуації відновитися, встати, знайти сили оговтатися і продовжувати життя?

Для цього потрібно провести повну «інвентаризацію» своїх активів і втрат, щоб чітко розуміти становище і побудувати адекватну модель поведінки, скласти плани і знайти ресурси, щоб почати рухатися вперед – в новій реальності.

Найкраще буде візуалізувати для себе кожен крок, тому варто взяти папір і олівець, щоб накреслити для себе реальну ситуацію.

Крок 1. Необхідно зрозуміти, що саме ви втратили.

Робота, гроші, житло, спокій, плани – все, що потрапить у цей список, має бути відплакане, але не придушене.

Про це можна і треба говорити, горювати,  – і поступово таким чином відпустити, щоб не зробити «могильника» всередині себе, який поступово буде непомітно руйнувати ваше здоров’я і психіку.

Крок 2. Що ви маєте зараз?

Ваш безпосередній «актив» може бути яким завгодно: вивезені з небезпеки рідні, врятований кіт, документи, які ви не забули й не загубили, можливо – якісь гроші, можливо – просто рюкзачок з речами на перші пару днів… Що б це не було – це ваш скарб, ваша база, з якої ви зможете стартувати – навіть якщо в реальному активі у вас лиш чисті шкарпетки й знання англійської. Коли вам здається, що немає взагалі нічого, просто переоцініть те, що намагаєтеся скласти в «актив» - може це буде щось взагалі нематеріальне?

Я живу
Я в безпеці
Я маю їжу і воду
Про мене хтось попіклувався, обійняв, допоміг.

Крок 3. Що ви можете робити в принципі – тут і зараз, а що – в недалекому майбутньому?

Оговтавшись, подумайте, чим себе зайняти. Оцінити свої навички й уміння, шукати роботу чи волонтерські групи. Не концентруватися лише на тому, чим займалися раніше – подумайте, де ще ви могли б спробувати свої сили? Опишіть для себе всі свої skills і відповідно до цього продумайте свої плани. Ви відновитеся тим швидше, чим швидше відчуєте себе потрібними, корисними, інтегрованими в нову реальність.

Не маєте ідей – не бійтеся просити про допомогу, люди зараз максимально відкриті і налаштовані на те, щоб простягнути руку тим, кому важко. Це буде виходом і для вас – повернути себе в повноцінне життя ви зможете, допомагаючи тим, хто ще більше цього потребує – навіть якщо це ваші власні дітки чи тваринки. Ви врятували їх з пекла – тепер подбайте про те, щоб це було не даремно і їх світ максимально зберігся.

Крок 4. Що конкретно ви робите вже?

Занотуйте для себе, що ви вже зробили і продовжуєте робити, щоб відновитися. Навіть якщо ваш перелік буде виглядати максимально просто: «Вмиваюся, готую їжу, читаю дитині, гуляю, сплю, пишу цей план» - не думайте, що це мало. Ви оживаєте, ви не завмерли в оціпенінні, отже – ви допомагаєте хоча б собі, це дуже важливо! Ви все одно не зможете стати в пригоді оточуючим, поки не відновитесь – тож маєте на це повне право. І час!

Крок 5. Які мої бажання, плани, мрії?

Це будуть не просто «пусті» поки що слова – це буде ваша мотивація, а саме це – найголовніше для людини. Коли вам є, заради чого жити – ви витримаєте що завгодно.

Ви боретеся і виживаєте, щоб:

ваша дитина побачила мирне небо
повернутися в рідне місто, яке буде вільне від війни
відчути себе живою людиною…

Навіть маленькі приємності – це ваш крок до мрії. Подарована комусь посмішка, намальована для дитини картинка чи розказана казочка, смачний чай в компанії приємних вам людей, прогулянка по незнайомому місту, в якому ви опинилися – все це малесенькі шматочки того цілого, яке вам вдасться зібрати і відновитися, як Фенікс з попелу.

Вірю у вас, а якщо потрібна допомога – звертайтеся!

У Психолога » Війна » Зібрати себе по шматочках…
психолог Автор: Наталья Владимировна Царенко (Проценко)

ЯК НЕ З’ЇХАТИ З ГЛУЗДУ, НЕ ВИПАСТИ В ДЕПРЕСІЮ, А ВИТРИМАТИ І ВИСТОЯТИ ФІЗИЧНО І МОРАЛЬНО ТОДІ, КОЛИ
Під час війни говорити про баланс, внутрішню рівновагу та гармонію не доводиться.

Потужний стрес вибиває кожного з власної орбіти по якій рухалися ще донедавна.

І чим довше цей стрес триває, тим більш руйнівні його наслідки.

Тим більше ушкоджень на всіх рівнях.

Тим далі від внутрішньої рівноваги, що логічно призводить до виснаження і ослаблення на всіх можливих рівнях:

фізичному,
матеріальному,
емоційному
та моральному.

Рахую, що громадянський обов’язок кожної свідомої людини в тилу - не дозволити собі цього.

Ми маємо бути здоровими, сильними, як в ментальному, так і фізіологічному рівнях, щоб бути корисними.

А ще й для того, щоб не забирати час та шанс отримати допомогу тим, кому вона зараз більш необхідна.

Як це зробити?

Позитивна психотерапія Н.Пезешкіана пропонує відстежувати напрямки, куди затрачаються та спрямовуються наш час, сили та ресурси, користуючись балансною моделлю.

базисна модель Пезешкіана

Балансна модель складається з чотирьох важливих сфер:

ТІЛО,
КОНТАКТИ,
ДІЯЛЬНІСТЬ,
ДУХОВНІСТЬ.

Оскільки ці сфери не компенсують одна одну, надзвичайно важливо намагатися рівномірно приділяти увагу та розподіляти сили, відновлювати та берегти кожну з них.

Наприклад, ТІЛО. Наше тіло – це наше здоров’я та самопочуття, сон, режим, харчування, фізичні навантаження тощо.

Сьогодні особливо складно в дорозі, чужих містах або країнах, за постійним моніторингом новин, дбати про власне здоров'я. Майже у всіх порушений графік сну, праці та відпочинку, втрачена можливість адекватного здорового харчування.

Але саме зараз, коли не до «соплєй», немає часу та можливості не те що прожити, а навіть усвідомити весь спектр своїх почуттів - велике емоційне навантаження як раз накопичується в тілі, і існує досить високий ризик прояву на психосоматичному рівні.

«Чарівної» пігулки, якщо не спиться, не їсться, всередині все перевертається - не існує. Потрібно розуміти, що специфічні медичні препарати - це досить серйозно, і не можна самим собі призначати. А тим хто в інших країнах - буде вкрай складно їх отримати. На це потрібно зважати, враховувати та за можливості не допускати.

Варто пам’ятати і повсякчас нагадувати собі, що тіло – це дім нашої душі та інструмент за допомогою якого ми можемо свої найкращі думки та наміри втілювати в життя. Тому про тіло важливо дбати, на стільки, наскільки це можливо в існуючих умовах.

В практичному сенсі пропозиція така: нехай 25% часу та уваги щодня буде спрямоване на власне тіло: спорт (фізкультура) або навпаки відпочинок від важкої фізичної праці, сон, здорове (а це не означає, що дуже матеріально затратне) харчування, адекватне лікування та профілактика, у разі виникнення або прояву захворювання. Обійми, дотики, і будь які приємні фізичні контакти також належать до цієї категорії.

Власне КОНТАКТИ.

Нам важливо бути в контакті з іншими людьми завжди, а особливо зараз. Саме наші комунікативні зв’язки, точніше їх якість та спрямованість, у великій мірі, визначають наш настрій, вдоволеність, спокій та конструктивну налаштованість.

Спілкування з близькими, друзями, колегами, зі старими знайомими, з новими знайомими, і постійний контакт з новинами – це актуальна потреба з однієї сторони, неабияке навантаження з іншої та відповідальність з третьої.

Зараз багато скарг на перенасичення інформацією та контактами. Це одночасно і необхідність, і великий емоційний тягар та обтяження.

Що ж робити?

Якщо самі близькі та рідні люди «нагнітають» і потребують від вас часу, емоцій, інформації, просто бути поряд, звичайно ми не можемо просто відмовитись від них остаточно, але точно можемо і повинні керувати дистанцією та своєю включенністю в спілкування.

Якщо ви помічаєте, що розмови на певні теми або з певними людьми вибивають вас з й до того хиткої емоційної рівноваги – ваша первинна задача подбати про себе, запропонувати інші теми, перейти з формату телефонних розмов у формат переписки, прямо сказати, що зараз немає емоційного ресурсу для спілкування, і що ви вийдете на зв’язок пізніше.

Яким би це не здавалося «егоїстичним», слідкуйте, щоб на взаємодію та спілкування у вас припадало не більше 25% часу та внутрішніх ресурсів. Навіть якщо у вас діти, літні батьки, і всі від вас чогось чекають і вимагають. Пам’ятайте, від того, що Вам зле – нікому краще не буде.

В той же час, якщо є контакти та люди, які надихають, цікавлять, спілкування з якими позитивно впливає на вашу емоційну сферу та самопочуття – дозволяйте собі отримувати таку важливу сьогодні підтримку. Не потрібно соромитися, або фантазувати, на кшталт того що «не зручно», «ми вже їм набридли», «що про нас подумають». Зараз створюється багато груп та заходів, які якраз і спрямовані на тепле спілкування та конструктивну взаємодію.

Зверніть увагу: тим, кому спілкування забагато – варто дати собі час і можливість відновитися на самоті, в тиші і спокої. Кому для нормального самопочуття вкрай важливо бути в контакті з іншими – шукати і прагнути його.

До речі, основний канал висловлення емоцій – це вербальний. Якісне спілкування – найкраща терапія, профілактика нервових зривів та ресурс. Тому кожен з нас має подбати про себе, а не перекладати цю місію на інших і чекати, що «врятують».

ДІЯЛЬНІСТЬ. Діяльність – це другий найкращий вид терапії та самозбереження в складних емоційних та стресових умовах.

Діяльність необхідно зараз розглядати як:

джерело і засіб для існування,
можливість бути соціально активним і корисним,
як ресурс і спосіб самовираження та емоційного відновлення.
Оскільки зараз багато людей залишилися без звичної, прийнятної та зрозумілої для них діяльності та роботи, і опанування нових професій та видів діяльності – це також стрес, важливо знайти і дозволити собі робити ще й те, що просто приносить задоволення або емоційно розвантажує.

Як би дивно і сумно водночас це не звучало, але наразі час для неабиякої креативності. Запитуйте себе, як приготувати смачно з того, що є? Як облаштувати нехай тимчасове, але помешкання, щоб хоч якось створити затишок? Що я можу ще робити в цьому житті і чим я можу бути корисною іншим? Пересаджування квітів, допомога збирати або розбирати гуманітарну допомогу, курси вивчення іноземної мови, написання постів, ведення щоденника, арттерапевтичне малювання – це доступні і дієві ідеї, чим можна наповнити та розширити свою діяльність сьогодні.

ДУХОВНІСТЬ. Наша духовна сфера – це те, з чого починаємося ми, як особистості…і закінчуємося, до речі, також.

Сюди входить все про що ми думаємо, мріємо, віримо. Це дуже важлива сфера, не дивлячись на те, що її не можна помацати на дотик. В той же час, коли все що ми вважали міцним матеріальним фундаментом або зруйноване, або не в зоні доступу - думки, цінності, життєві принципи, висновки та рішення, мрії та плани на майбутнє – це те, що може бути вогником в тунелі, потужним внутрішнім ресурсом, та опорою.

Важливо тільки не помилитися з вектором думок, висновками, цінностями та мріями.

Війна, втрати… втрати життів, які не компенсуються, поламані долі, плани, мрії вимагають переосмислення, принципових висновків, нових цінностей та рішень, знаходження нових сенсів: на рівні поведінки та можливостей, на рівні цінностей та людських взаємин, на рівні цінностей та громадянської позиції.

Важливо знаходити час для того, щоб думати, переосмислювати, шукати опори в цінностях, вірити, мріяти, планувати майбутнє.

Отже, рівномірний та справедливий розподіл часу та власних ресурсів між усіма чотирма сферами, допоможе нам бути сильними морально і фізично, бути активними і дієвими, бути людяними і мати взаємини навіть в період жахливої війни, а також думати, мислити, міркувати, поважати цінності, знаходити нові сенси, відновлюватися, розвиватися!

Бажаю всім нам миру та скорішої перемоги, бути морально сильними, бути фізично здоровими, бути живими!

Правильних думок та корисних дій! Слава Україні!

З повагою, психолог, психотерапевт Тетяна Яненко

У Психолога
психолог Автор: Татьяна Яненко. добавить психолога в избранные

МОЙ БЛИЗКИЙ ВЕРНУЛСЯ С ВОЙНЫ ДРУГИМ ЧЕЛОВЕКОМ. КАК ЕМУ ПОМОЧЬ?
Война меняет людей. Даже те, кому удалось избежать попадания в «горячую точку», испытывают огромный стресс из-за невозможности удовлетворить базовые потребности - в безопасности, стабильности.

Если же человек стал  непосредственным участником боевых действий, то его изменения могут быть настолько сильными, что близкие теряются, испытывают тревогу, страх, непонимание как как взаимодействовать с этим «новым»  человеком.

муж вернулся с фронта

Давайте разберемся, что же с ним произошло, и как с этим быть.

Оказавшись в зоне боевых действий, где его жизни каждую минуту угрожает опасность, человек, по сути, возвращается к своему первобытному состоянию, когда ведущую роль играет рептильный мозг - это самая древняя часть мозга, он концентрируется на том, что необходимо для выживания: постоянное сканирование пространства, побег от опасности, атака, поиск еды. Бывает, что приходится наблюдать за гибелью других людей, это очень сильно расшатывает понятия нормы и включается «эмоциональная холодность» как некий защитный механизм, уберегающий психику от разрушения.

В этом состоянии солдат возвращается домой - и вот, после долгожданной и радостной встречи, близкие обнаруживают, что человека «словно подменили».

Для военного, вернувшегося домой, также становится неожиданностью то, что с ним происходит. Он дома, но ощущения от этого «дома» радикально отличаются от того, что он помнит- нет того спокойствия, умиротворенности, о которых он мечтал, будучи на фронте. Почему?

Ситуация изменилась, опасности больше нет, но мозг по прежнему находится в режиме «выжить», включены все защитные механизмы, и  необходимо время, чтобы перестроиться. Психика не в состоянии быстро справиться, «переварить» глубокую травму, полученную в зоне боевых действий.

Человек может стать чрезмерно возбудимым, раздражительным, вести себя агрессивно, либо, напротив, замыкаться в себе, не проявлять никаких эмоций, могут быть проблемы со сном, адаптацией к мирной действительности, может испытывать вину за то, что выжил, в то время как другие погибли, либо, что не получилось кого-то спасти.

Как вести себя в подобной ситуации, чем вы можете помочь?

Важно понять и принять, что партнер, родственник действительно изменился.

Самой лучше опорой в этот период для него будет принятие, стабильное, спокойное состояние близких и постепенное возвращение к прежней жизни.

Расскажите, как вы жили то время, пока его не было. Для многих после возвращения с фронта важно понять и почувствовать, что все, что произошло - не напрасно, поэтому уместно будет поблагодарить за то, что он защищал вас, если действительно это чувствуете.

Возможно, вы будете ощущать напряжение с его стороны в моменты, когда проявляете ласку, нежность, внимание - можно спросить - как бы ему было хорошо, комфортно?

Вообще, важен диалог, как если бы вы знакомились с новым человеком, потому что он изменился, и «старые» привычные схемы могут оказаться нерабочими.

Если вас ранит его поведение, можно сказать о своих чувствах, но в спокойной форме, не превращая разговор в скандал. Старайтесь использовать «Я-сообщения» - я чувствую, мне бы хотелось, я была бы рада и тд.

Если он хочет рассказать то, что с ним происходило - можете выслушать, но первой лучше не начинать разговоры о войне.

Старайтесь понемногу вовлекать его в прежние дела, занятия, общение, но ненавязчиво, обязательно оставляя личное время и пространство.

Чего стоит избегать?

Не стоит неожиданно появляться у него за спиной, старайтесь избегать резких громких звуков - его мозг по прежнему может считывать это как опасность.

Не стоит проявлять жалость, называть его «бедненьким», давать ему понять, что он стал странным, с ним «не все в порядке».

Важно осознать, и вам, и ему, что его изменения  - НОРМАЛЬНАЯ реакция на НЕНОРМАЛЬНУЮ ситуацию, в которой он оказался, и его психика справляется с этим так, как может.

Не стоит проявлять гипероопеку и рассказывать, что он должен делать.

Также не стоит чрезмерно потакать всем его желаниям - если что-то вызывает у вас сильный дискомфорт, не стоит об этом молчать, жертвуя собой.

Вообще, в подобной ситуации, как в самолете, работает правило «кислородной маски» - вначале на себя, потом на того, кто рядом.

Забота о себе крайне важна для вас, потому что именно ваше ресурсное состояние может стать опорой для близкого человека.

Не стоит противодействовать его встречам с боевыми товарищами, так как, возможно, именно их он сейчас воспринимает как наиболее близких людей.

Если возникают сложности, было бы очень хорошо обратиться к специалисту, и человеку,  вернувшемуся с фронта (чтобы проработать травму, обучиться способам саморегуляции и не пропустить ПТСР, которое может определить только специалист),  и членам его семьи (для поддержки помощи в адаптации к изменившейся реальности, требующей новых способов реагирования).

Я желаю каждому поскорее обнять  своих родных и близких!

У Психолога » Війна » Мой близкий вернулся с войны другим человеком. Как ему помочь?
психолог Автор: Инна Велигурская.

ЧУВСТВА ПЕРЕЛЕСЕНЦЕВ И БЕЖЕНЦЕВ
Покинуть свой дом во благо безопасности сложно. Хотя сложно на этапе сомнений оставаться или уезжать. Само пересечение границы чаще успокаивает и дает возможность сделать "выдох".

На первом этапе беженец проживает "медовый месяц" в чужой стране. Осматривается вокруг, дышит, замечает красоту. Успокаивает то, что в небе нет ракет и нет воздушных тревог. Можно остановиться внутри и снаружи.

Через время приходит осознание "кто ты" в чужой стране. Точнее четкого осознания себя нет, есть ощущение собственной "инаковости" в другой среде. Это может пугать и вызывать чувства сопротивления "я не хочу здесь адаптироваться, я хочу домой".

Вообще формулировка "адаптация в другой стране" вызывает у многих раздражение. Т.к. воспринимается: "если адаптируюсь, значит, не вернусь домой". Хотя эти понятия не взаимосвязаны. Адаптироваться к новой жизни важно всем независимо дома вы или уехали. Принять новую реальность и жить в соответствии новым обстоятельствам, реализуя актуальные потребности и желания.
Адаптация - способность найти "свое место" в окружающей среде.

На этапе сопротивления человек, который бежал от войны, живёт только новостями и мыслями о доме. Как-будто боясь отвлечься, что-то пропустить. Тем самым бессознательно удерживает нить с домом. Пока взгляд устремлён лишь в свой дом есть возможность не замечать жизнь вокруг в чужой среде.

Этап принятия приходит часто через грусть и отчаянье. Что "все сейчас иначе и прошлое не вернуть". Это всегда очень больно.

На этапе принятия необходимости адаптации в другой стране идёт обнаружение собственных деффицитов. Ведь человек часто "обнуляется" в социальной среде. То что годами он наращивал, укреплял не несёт смысловой нагрузки за границей родной страны.
Необходимо учиться жить в другой среде и взаимодействовать без привычных, наработанных годами способов. Нет привычных защит в мире. Многое приходится делать иначе и впервые.

Находить "свое место" в новой культуре будет сложно без интереса к самому процессу.
Это как? Неизвестное нас страшит, тревожит. Но в неизвестном много нового, к чему можно отнестись с интересом.
Когда появляется интерес становится легче делать шаг за шагом, ассимилируя новый опыт и соответственно становится "больше и мощнее", чем был ранее до войны.

У Психолога » Війна » Чувства перелесенцев и беженцев
психолог Автор: Юлия Сергеевна Кулешова