HELEN CHANNEL - международный форум-рупор об исследованиях прошлых воплощений, а также о жизни в текущем воплощении

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.



К чату "Будни ап.." 2.0 Война-2022 (часть 2) - пси-помощь и советы

Сообщений 241 страница 260 из 271

241

Как пережить трагедию? Как справиться с горем? Из опыта работы психолога МЧС
АвторПыжьянова Лариса Григорьевна

Начальник отдела Центра экстренной психологической помощи МЧС России, кандидат психологических наук Лариса Пыжьянова поделилась своим профессиональным и жизненным опытом:

Крупных чрезвычайных ситуаций, в которых я лично работала, больше тридцати. То есть было все: и землетрясение, и наводнение, и крушение самолетов, поездов, и теракты. Я работала практически по всем направлениям, в самых разных чрезвычайных ситуациях. Много было «горячих линий», когда ты работаешь с людьми по телефону, это не менее тяжелая работа, чем непосредственно с человеком с глазу на глаз, потому что ты слышишь голос в трубке, и человек как будто рядом с тобой.

В каждой чрезвычайной ситуации есть люди, которых не забудешь никогда. С одной стороны, говоришь, что никто не сможет прожить эту жизнь без горя, с другой стороны, ты видишь, что у каждого человека оно свое, и каждый переживает горе по-своему.

Вспоминается женщина, которая потеряла мужа в авиакатастрофе, ей было около 45 лет, у нее уже взрослые дети, с мужем она была знакома с шестнадцати лет, и он был ее первым и единственным мужчиной. Ее трудно забыть, потому что она говорила: «Вы знаете, мы каждый вечер ложимся спать, и я ему говорю: «Я тебя люблю», а он мне: «А я тебя больше». И вот как мне теперь жить без него? Как мне дальше жить без этого человека?» Ведь, действительно, этот человек – вся ее жизнь.

Работа психолога в чрезвычайной ситуации
Чрезвычайная ситуация – это обстановка на определенной территории, сложившаяся в результате аварии, опасного природного явления, катастрофы, иного бедствия. При чрезвычайной ситуации существенно нарушаются условия жизнедеятельности людей, она несет угрозу жизни и здоровью людей и т.д.

Возникновение чрезвычайных ситуаций обычно связывают с научно-техническим, технологическим прогрессом, и, конечно, всегда были и есть природные бедствия и катастрофы. Из-за того, что сейчас люди живут в мегаполисах, чрезвычайные ситуации потенциально могут повлечь за собой огромное количество жертв, потому что одно дело, место мало заселенное, другое дело, там, где метро, небоскребы.

В классической психологии считается, что человек идет к специалисту, если у него возникает какая-то проблема, он думает о ней, пытается как-то с ней справиться, но понимает, что сам не справится. При работе на чрезвычайных ситуациях работают не только психологи нашей системы, но и других министерств, и мы можем наблюдать именно такой классический подход: психологи занимают какое-то место, иногда даже его оборудуют, ставят стол, табличку и ждут, что люди придут к ним запрашивать помощь и, как правило, они остаются без работы.

Когда человек потрясен, он никогда в жизни не пойдет искать стол, где стоит табличка «психолог». Поэтому на чрезвычайных ситуациях у нас подход противоположный – мы идем к людям. И мы идем, не представляясь: «Здравствуйте, я –психолог, чем я вам могу помочь?» Мы видим людей, которым помощь наша нужна, подходим к ним и начинаем помогать.

Как отличить, кому нужна помощь в первую очередь,а кому не нужна? В медицине есть понятие «медицинская сортировка»: легкораненые, тяжелораненые и средней тяжести. У нас нет такой психологической сортировки, но есть понимание: какой человек в первую очередь нуждается в помощи и почему. Например, в ситуации опознания погибших сидит женщина, бурно рыдающая, и рядом женщина в странной позе с зажатыми руками, зажатыми ногами и взгляд в одну точку, и сидит абсолютно спокойно. Если я работаю одна, и мне надо выбрать, к какой из них мне подойти в первую очередь, кому оказать помощь и поддержку, а все мои коллеги заняты, я пойду, естественно, к той, которая сидит совершенно спокойно, никому не мешая.

Иногда у нас даже от коллег бывают вопросы: «Ведь психолог должен помочь и успокоить? А мы что видим? Сидела спокойная, совершено собранная, сосредоточенная женщина, поговорил с ней психолог, посидел рядышком, подержала за руку, и женщина стала рыдать. Вы вообще, что сделали хорошего? Почему вы не подошли и не успокоили вон ту рыдающую женщину?»

Всегда сложно отвечать на вопрос: как вы помогаете людям и как вы работаете? Сначала получаешь высшее образование, потом посещаешь мастер-классы, тренинги специалистов, учишься, учишься, учишься понимать людей. Бывает, приходят молодые девочки-студентки и говорят: «Вы нам покажите техники, как работать с человеком, чтоб ему помочь, зачем вы нам рассказываете, что такое мышление, что такое память, что такое внимание, что такое стресс? У нас клиент об этом спрашивать не будет, вот вы научите, дайте технику». Дальше возникает вопрос: если ты не понимаешь, что происходит с человеком, как же ты будешь ему помогать? Как же ты поймешь, что ему нужна помощь сейчас, если ты не знаешь стадии переживания горя?

Горе – это процесс…
Когда человек потерял близкого и при этом сидит совершенно спокойно, или с улыбкой на лице, или как ни в чем не бывало с кем-нибудь разговаривает, а рядом человек рыдает, то помощь нужна именно этому спокойному. Потому что он находится либо в первой шоковой стадии, либо в стадии отрицания, то есть он не допускает мысли о том, что он потерял самого близкого человека. А тот, который рыдает, уже это понял, он уже осознал потерю и у него идет то, что на профессиональном языке называется – эмоциональное отреагирование, он начал переживать свое горе. А человек, который спокоен, выдержан и собран, по каким-то причинам не позволяет себе свое горе осознать. Но он же рано или поздно его осознает, и пусть он это сделает при нас, когда мы можем ему помочь и поддержать, чем он прекрасно будет держаться на опознании, выйдет с улыбкой, говоря: «Да-да, спасибо, со мной все хорошо», вернется домой и выбросится из окна, осознав, что он потерял мужа или ребенка. Когда он поймет, что произошло, один на один, может быть все что угодно.

А когда человек начинает рыдать, кричать, неважно что, главное – идет какая-то реакция. Он может быть агрессивным в этот момент, он может биться в истерике, может стать абсолютно апатичным и сказать: «Я не могу ни встать, ни пойти, ни пошевелиться, ничего». Со стороны это может испугать, но специалист понимает, что человек начал переживать свое горе. Это может звучать цинично, когда говоришь, что горе - это процесс, но на самом деле это так.

Понимая горе как на процесс, важно помнить, что у любого процесса есть начало и есть окончание. Поэтому важно понять, что горе – это не то, что рушит жизнь навсегда, а это часть жизни. Наверное, никому не удалось прожить жизнь и ни разу не испытать горе, не потерять близкого, дорогого человека, это часть нашей жизни. Это тяжелая ноша – сначала бывает очень тяжело, невыносимо тяжело и хочется все это прекратить, но если с этим жить и жить, первое время просыпаться и заставлять себя жить, суметь выжить в первые дни, недели, месяцы, то дальше становится чуть-чуть легче. Дальше, полностью погрузившись в горе потери, надо пытаться просто удержатся на земле, за что-то уцепиться и самому выжить. А когда человек чуть-чуть вынырнет из этого и оглядится, и увидит, что мир существует, дальше задача – научиться в этом мире жить уже без близкого человека.

Горе – это, наверное, та цена, которую мы платим за любовь. Вот если бы мы никого не любили, мы бы и не горевали, потеряв. Поэтому мы и люди, что мы можем и любить, и горевать. И по-другому жизнь не прожить. И когда понимаешь, что горе – просто часть жизни, становится легче.

Я же ничего не сделал, за что мне это?
Почему люди так страшно и тяжело чувствуют себя в чрезвычайных ситуациях? Потому что в один момент рушится их привычная налаженная жизнь, которая была под каким-то контролем, ведь мы живем с базовой иллюзией, что в принципе мир устроен справедливо, и что если я никому ничего плохого не делаю, то и мне, и тем более моему ребенку никто ничего плохого не сделает. Первый вопрос, который возникает:«за что?» То есть, рушится иллюзия справедливости мира: я же ничего не сделал, за что мне это?

Следующая иллюзия – собственное бессмертие. Мы умом понимаем, что наше тело бренно, и рано или поздно действительно придется все-таки умереть, но все равно мы живем так, как будто мы будем жить на земле вечно. Иначе, если бы мы понимали, что в любой момент, например, провожая ребенка в школу, я его могу больше не увидеть, потому что либо он не вернется, либо я могу упасть и умереть, может все что угодно случиться, мы бы просто не могли жить, не могли рожать, воспитывать детей и вообще как-то строить планы на будущее. Нам помогает базовое доверие к миру, что все в принципе будет нормально со мной, что-то я могу контролировать в своей жизни, чем-то я могу управлять.

И вдруг в один момент все рушится, и у человека возникает ощущение, что он вообще в своей жизни ничем управлять не может. Что он пушинка на ветру, что с ним и с его близкими все что угодно может случиться. И тогда вопрос: как жить дальше и зачем? Привычная жизнь рушится, и человек оказывается в пропасти. Он шел по дороге, разверзлась пропасть, он туда упал и понимает, что он теперь там. Свершилось нечто, что обрушило привычную жизнь.

Разрушительное чувство вины
В чрезвычайной ситуации психологи часто работают с огромным чувством вины, которое накрывает человека полностью. Причем, чувство вины абсолютно иррациональное, оно не связано с реальной виной никак. Одна женщина винила себя за то, что не удержала мужа: «Я же чувствовала, что не надо лететь, если бы я его попросила остаться, он бы не полетел, я виновата».

В этой же катастрофе была вторая женщина, у которой тоже погиб муж. Тоже так получилось, что я с ней работала, и у нее было чувство вины совершенно противоположное. Она говорила: «Как я могла сидеть в парикмахерской в тот момент, когда он погибал, болтать с подружкой, я ничего не почувствовала, а я же его так люблю».

Опять же, горе – одно, с чем мы работаем, а чувство вины, как его составная часть, –  это второе, на что мы обращаем очень большое внимание, с ним надо работать сразу. Именно в первый момент, в первые часы, в первые дни, когда произошла трагедия, потому что тогда это чувство легче всего купировать, остановить.

Чувство вины – это самое разрушительное, самое деструктивное чувство, которое в данной ситуации есть. Потому что объективно человек ни в чем не виновен, он никак не мог остановить трагедию, повлиять на нее. Очень важно понимать, что есть то, что твоему контролю не подвластно, это надо просто принять. Иначе чувство вины очень часто приводит к тому, что человек так и не научается жить дальше нормально, просто не справляется с горем. Это может быть суицид, это может быть какое-то разрушительное, деструктивное поведение, когда люди спиваются, начинают употреблять наркотики, чтобы заглушить в себе это невыносимое переживание, что «я виноват, я мог сделать, а не сделал, я мог спасти и не спас».

И важно перевести чувство вины в чувство сожаления. Чувство вины возникает, потому что человек пытается вернуть контроль над этим миром и происходящими событиями. Нам кажется, что мы могли что-то сделать, чтобы не допустить такой ужасной трагедии. А на самом деле это не так. Есть моменты, над которыми мы не властны.

Поэтому важно донести до человека, что есть моменты, когда от нас ничего не зависит – это рождение и смерть. Есть то, что выше нас, то, что, в общем-то, нашему контролю действительно не подвластно, и надо понимать границы своей ответственности, где ты можешь действительно подстраховать и помочь, а где нет.

Чувство вины разрушает человека и лишает возможности жить дальше. Научиться жить без любимого человека – это сложная задача. Но решая ее, мы не забываем любимых погибших людей, мы сохраняем в себе память о них, и они дают нам силы жить дальше, смотреть вперед. Люди живы, пока мы о них помним.

Записала Тамара Амелина
Источник http://www.pravmir.ru/

0

242

О пропавших без вести близких и работе с утратой
АвторБрегвадзе Дали Бичикоевна

Что происходит в психике человека, когда он испытывает потерю?

Наша естественная потребность — создавать эмоциональные связи. И в этот момент наша психическая энергия, то есть наши чувства, какими бы они ни были, направляются к некоему объекту и как бы фиксируются на нем. Такими объектами могут стать люди, домашние животные, материальные ценности, творческие или бизнес-идеи и т.д. Извините за технический сленг. И в какой-то момент в жизни человека может наступить расставание или потеря. Нам следует понимать — и мы знаем, — что потери, к сожалению, — это часть нашей жизни, равно так же, как и приобретения.

Например, само событие рождения маленького человека уже содержит в себе потенциальный опыт жизни и смерти. Внеутробная жизнь начинается с изгнания плода из утробы. Родившись, ребенок теряет то пространство и ту связь, в которой находился. Но взамен приобретает внеутробную жизнь. Здесь есть и потеря, и приобретение, верно?

В той ситуации, когда человек теряет объект привязанности, он испытывает гамму чувств. Если вкратце, то вот как это происходит. Вначале ему не верится, что это с ним случилось, и он отрицает реальность. Человек делает вид, что ничего не произошло. И он живет какое-то время обычной жизнью. Со стороны это смотрится странно и, возможно, равнодушно. А на самом деле настолько страшно принять случившееся событие, что человеческая психика вынуждена защищаться от такой беды.

Затем он начинает испытывать гнев и ярость: на себя, на окружающих, на человека, который ушел из жизни.

Параллельно может возникать сильное чувство вины: недоглядели, недолюбили и многое другое… Здесь очень много чувств. Они могут длиться неделями и годами. Все эти чувства удерживают горюющего в связи с объектом и не дают возможности проживать потерю.

Далее неизбежно человек признает реальность. Рано или поздно это происходит. Он падает духом, испытывает беспомощность, отчаяние и бессмысленность жизни без этого объекта. В конечном итоге происходит адаптация к ситуации. И сепарация от утраченного объекта. Нам как бы надо вернуть нашу психическую энергию привязанности от объекта к себе.

Именно благодаря проживанию всех этих чувств у нашей психики появляется возможность прожить и переработать травму потери, найти новые смыслы, сохраняя светлую память об утрате. Потому что человек, который ушел из жизни, также нуждается в сепарации и в отпускании.

Каковы могут быть последствия того, что человек не смог до конца принять потерю?

Последствия непрожитого горя могут быть разными. Депрессия или замыкание в себе, эмоциональный уход от близких, которые рядом, слишком агрессивное или слишком сексуальное поведение к себе и к окружающим, самонаказание, замещение умершего, суицид как уход за ним, трудности в установлении новых отношений, так как человек душой пока еще с объектом. И дети в семье могут быть носителями внезапных симптомов. Обычно это самый чувствительный член семьи, и он как бы приносит себя в жертву для того, чтобы семья вновь сплотилась — теперь уже вокруг него — и стала более жизнеспособной.

Каковы особенности ситуации, когда человек пропал без вести?

Конечно, между ситуацией, когда человек ушел из отношений или ушел из жизни, и ситуацией, когда он пропал без вести, есть различия.

Человек, который без вести потерял близкого, находится в двух психоэмоциональных состояниях одновременно: это состояние надежды, что родной человек вернется, и состояние ожидания известия о смерти. Поэтому тот, кто ждет, постоянно ретравмируется и живет в состоянии психоэмоционального замирания. Этот процесс может длиться всю жизнь.

Я, к сожалению, хорошо знаю подобную ситуацию. Мой дед ушел на войну добровольцем и пропал без вести, когда бабушке было всего 27 лет, и она осталась одна в Грузии с двумя маленькими детьми на руках. Мы всей семьей ждали его до тех пор, пока ему не исполнилось 100 лет. Так бабушка прождала его всю жизнь и посвятила свою жизнь нам, воспитав детей и внуков. Она была не жена и не вдова. Я часто спрашивала себя, что бы почувствовала бабушка, если бы дед вернулся. Но у меня нет ответа на этот вопрос.

И такие случаи можно считать трансгенерационной травмой, т.е. она в какой-то степени может оказывать влияние и передаваться на последующие поколения. В моем случае травма бабушки по без вести пропавшему мужу могла передаться через поколения, так как вся наша семья находилась в состоянии ожидания около 70 лет.

Иными словами, дети и внуки также связаны и сопричастны с чувствами непрожитой потери. Пропавшего без вести человека наша психика обычно либо идеализирует, либо обесценивает. Причем одна крайность может быстро переходить в другую.

В случае обесценивания на него перенаправляется агрессия и ярость. И по факту ведь непонятно, что проживать и как долго ждать. В случае моего деда мы не могли и не имели возможности помянуть его за столом, молиться за него — ни за упокой, ни за здравие, и продолжали оставаться в ситуации неопределенности.

Неопределенность ситуации, незавершенность травматического события не дают возможности родственникам запустить природную способность человека к самоисцелению. Она нам дана от природы.

Иными словами, травма о без вести пропавшем человеке может привести к:

психоэмоциональному замиранию,
ретравматизации,
отсутствию процесса самоисцеления,
передаче травмы через поколения.

Эти сложности могут привести человека к хронической депрессии, утрате смысла жизни, чувству одиночества, хронической тревоге, проблемам с иммунной системой…

Вместе с тем в рамках особенностей данной ситуации я хочу отметить тот счастливый случай, когда человек находится и возвращается. Это ситуация со счастливым концом, она имеет свои задачи и развитие, так как всей семье придется столкнуться с не только с чувствами радости.

Как психотерапевт может помочь в данной ситуации?

Кабинет психолога — это то пространство, где человек может обрести немного покоя. Он попадает в безоценочное и безопасное пространство, в котором может выражать свои чувства, какими бы они ни были. Так снижается психическая нагрузка. Возникает вопрос: как помочь человеку, находящемуся в ситуации ожидания, которое может затянуться на непонятное время. И это реальность.

Потеря есть и её нет одновременно. Что проживать? На самом деле есть что проживать. Психолог помогает проживать все те отношения, которые были. Это и есть реальная потеря. Отношения, какими они были, уже не будут никогда, они уже утрачены. В них было и хорошее, и плохое. А в случае возвращения надо будет заново выстраивать отношения и они могут быть уже другими.

Далее мы помогаем проживать все те чувства, которые связаны с неопределенностью данной ситуации. Это может быть гнев к объекту привязанности, чувство вины, любовь, все вперемешку.

Затем мы можем исследовать фантазии о пропавшем без вести вне их отношений. Это также может быть идеализация или обесценивание. Также мы можем помочь активизировать собственные ресурсы: спорт, музыка, арт-терапия, медитация… Терапевт в какой-то степени дает на это разрешение, так как человек может не чувствовать себя вправе полноценно жить.

Для пропавших без вести нет общепризнанных ритуалов, но они нужны и необходимы, чтобы становилось легче. Поэтому их необходимо создавать и совершать.

Что бы Вы в завершение хотели сказать людям, которые ищут близких, пропавших без вести?

Хочу пожелать реалистичных и оправданных надежд всем тем, кто ищет близких. Мужества быть с теми чувствами, которые будут возникать. Обязательно просить и принимать поддержку от окружающих, сохраняя веру в то, что мы способны к самоисцелению. И самым главным лекарством исцеления, конечно, является любовь, которую мы получаем и отдаем.

Опубликовано 16 августа 2022
АвторБрегвадзе Дали Бичикоевна
психолог-психоаналитик, обучающий психоаналитик и супервизор европейского реестра, транзактный аналитик европейского реестра в области психотерапии. Санкт-Петербург

0

243

Хронический стресс
Что такое состояние хронического стресса, какие у него последствия?
В умеренных дозах стресс — не просто неизбежная часть нашей жизни, но и важный эволюционный механизм, помогающий нам избежать опасности. Кратковременный выброс в кровь гормонов, таких как адреналин, норадреналин, кортизол и кортикостерон, обостряет восприятие, стимулирует мыслительные процессы, повышает тонус мышц. Но если нервное напряжение сопровождает человека большую часть дня, то резервы организма истощаются, что негативно влияет на продуктивность и в целом ухудшает качество жизни.

Хроническая усталость и стресс — причины не только выгорания на работе, но и развития сердечно-сосудистых заболеваний. При этом каждый третий работающий человек испытывает эти симптомы хотя бы раз в неделю.

Какие симптомы и признаки говорят о хроническом стрессе?
Можно выделить 10 основных признаков хронического стресса:

частые простуды;
изменения веса;
желудочно-кишечные расстройства;
проблемы с концентрацией;
кожные заболевания;
головная боль;
выпадение волос;
проблемы со сном;
снижение либидо;
сердечно-сосудистые заболевания.
У многих людей нервное перенапряжение отражается в первую очередь на аппетите и, как следствие, весе. Повышенный уровень адреналина в крови ускоряет обмен веществ, из-за чего человек худеет. При этом возможна и противоположная ситуация: высокий уровень кортизола заставляет человека больше есть, из-за чего появляются лишние килограммы.

На хронический стресс может указать головная боль, лечение которой обычными обезболивающими препаратами становится менее эффективным. Таблетки устраняют симптом на некоторое время, но если не убрать из жизни стрессовый фактор, она будет возвращаться.

О чрезмерном нервном напряжении могут свидетельствовать проблемы со сном. Бессонница — частый спутник эмоциональных переживаний. Ночью она мешает полноценно отдохнуть, а днем — снижает продуктивность.

Как избежать хронического стресса и можно ли от него избавиться?
К сожалению, волшебной таблетки от нервного перенапряжения не существует. Чтобы вылечить хронический стресс, недостаточно просто убрать проблемы со сном при помощи снотворного и снять другие симптомы — важно выйти из стрессогенной ситуации.

Справиться с хроническим стрессом поможет нормализация образа жизни. В первую очередь, важно наладить режим сна и бодрствования. Чтобы высыпаться, взрослому человеку нужно, в среднем, шесть-восемь часов непрерывного сна. За час до сна важно отключить все гаджеты и не перегружать нервную систему впечатлениями. Если расслабиться перед сном не получается, врач может назначить снотворное.

Для улучшения самочувствия нельзя забывать о сбалансированном питании. Недостаток питательных веществ — белка, магния, витаминов A, C, D, E — негативно отражается не только на общем самочувствии, но и на иммунитете. В результате человек испытывает вялость, бессонницу, часто простужается. Полноценная диета, богатая цельнозерновыми продуктами, качественными источниками белка и полезных жиров — необходимый элемент восстановления.
https://verum.ua/

0

244

Вплив змін у соціумі на особистий емоційний стан людини (частина 1) 0
BY ADMINISTRATOR ON 28.04.2021
Пригнічений стан.

Довготривала невизначена ситуація пандемії у світі може викликати у людей пригніченість, як реакцію організму на зовнішні неприємні події. По перше це може відбуватися  в наслідок отримання негативної інформації: про важку хворобу чи смерті близького, новини про більш обмежуючі дії у карантині, про вплив та наслідки хвороби,  про загрозу для себе та близького оточення. По друге це може бути в наслідок перевантажень нервової системи у вигляді тривалих стресів чи великої кількості надмірних травматичних обставин чи ситуацій, недосипання, недоїдання, виснаження через внутрішні хвороби.

Вікіпедія надає інформацію, що пригніченість – це стан зниженого настрою. Люди можуть втратити радість життя, відчувати печаль, провину та нікчемність. Основні ознаки пригніченого стану на фізичному рівні відмічені такі, як втрата енергії; порушення сну,  апетиту, ваги, почуття часу; відсутність бажання до спілкування з іншими людьми; підвищена стомлюваність; ослаблення самовладання, нетерплячість, непосидючість; втрата здатності до тривалої розумової та фізичної напруги; нестерпність гучних звуків, яскравого світла, різких запахів.

У пригніченості багато синонімів та слів, що показують подібний стан. Найпоширеніше це депресія. Власне термін депресія і походить від латинського «deprimo», що означає “придушити”, “тиснути”.

У цьому тексті  я пропоную дослідити пригнічений стан за допомогою питань:

Крок перший.

Згадати коли був настрій радісний та відчуття приємного комфорту?

Як Ви відчуваєте радість?

Хто/Що викликає радість?

Як Вам жити у радісному стані?

Крок другий. Визначити для себе, що має вплив ситуація та/або зовнішня інформація, які тиснуть на емоційний стан та він змінюється на пригнічений.

Питання до ситуації:

Де стан змінився?
Коли стан змінився?
Як це відбулося?
Хто/Що були причетні до зміни стану?
Питання до зовнішньої інформації:

Де це сталося?
Коли це сталося?
Яка інформація вплинула на стан та він змінився?
Що вразило у змісті інформації?
Звідки ця інформація?
Я довіряю цій інформації?
Чи є суперечність у цій інформації?
Навіщо ця інформація?
Як ця інформація змінила мій стан?
Крок третій. Спільні питання до ситуації та інформації:

Чому я дозволяю тиснути на мене?
Чого я злякався?
За що мені соромно?
За що я відчуваю провину?
Як я можу захищати себе від тиску зовні чи з середини?
Як це стосується особисто мене?
Яким джерелам інформації я можу довіряти, яким не можу довіряти?
Як довго триває пригнічений стан? (Як що більш 3-х місяців, є привід звернутися до психолога/психотерапевта).
За яких зовнішніх та внутрішніх обставин він змінюється?
Який досвід я маю стикаючись з пригніченим станом?
Відповіді бажано робити у форматі детального опису, у послідовності: початок, середина, завершення. Такий формат дає змогу помітити сенс та структуру у тому, що відбувається, як працює механізм зміни емоційного стану, як емоційний стан впливає на життя, як людина може контролювати свій стан. Бажаю Вам більше радісної інформації та ситуацій! Бережіть себе!

Фахівці “Блакитного птаху” продовжує надавати психологічну та юридичну підтримку людям, які стикались з жахом незаконних затримань та зникнень у зв’язку з війною на сході України.
*Тел. психологічної підтримки: 095 016 26 22
*Тел. Юридичної підтримки 050 937 53 70
Текст підготовлено психологом Ольга Малая

------------------------------------------------
Вплив змін у соціумі на особистий емоційний стан людини (частина 2)

Роздратування

Тривала ізоляція в умовах карантину обмежує можливості задовольняти особисті бажання та потреби. Як наслідок з’являється роздратування. Це природна реакція організму, пов’язана з порушенням особистих меж та відчуття стабільності, неможливості вплинути та змінити ситуацію зовні.

Загальні складнощі, які виникають під час карантину:

Не має терміну завершення карантину. Це вимушена та довготермінова ситуація. Знижується контроль над своїм життям.
Не має конкретної людини, якій призначене роздратування. Відсутня можливість висловити своє роздратування у конкретному форматі та бути почутим.
Напруга від роздратування не має способу емоційної розрядки. Тіло зберігає цю емоцію та чекає миті, коли зможе додати частину роздратування до схожої емоції, яка виникла у зовсім інших звичайних обставинах до конкретної людини.
Крок за кроком можливо зменшити емоційну напругу та помітити свої особисті межи:

Крок перший.

Що налякало?
Наскільки умови карантину дратують? (По шкалі 10 балів).
Як я хочу висловити моє роздратування, щоб зняти емоційну напругу?
Що я хочу зробити, щоб зняти емоційну напругу?
Крок другий.

Як це зупинило моє життя?
Від чого я віддаляюсь?
Що я стримую?
Як мене дратують умови карантину?
Як мене дратує близьке оточення?
Відповідає зараз рівень мого емоційного стану обставинам, в яких виникло роздратування на близьку людину? Чи рівень занадто високий?
Якщо рівень емоцій більше спробуйте розділити роздратування на:
пов`язане з карантином
відносно до близької людини.
Крок третій.

Спробуйте усвідомити, що відбувається тут та зараз. Напишіть докладний опис того, що відбувається з вами та вашими близькими? Як ізоляція змінила життя ваше та ваших близьких? Що втрачено? Що хочете та не можете робити? Яке прагнення зупинено?
Спробуйте прийняти те, що відбувається: «Так, зараз так відбувається в моєму житті».
Спробуйте прийняти рішення: що можете робити зараз для себе та близьких.
Наприклад:

Цікавитися життям своїм та близьких: Я поруч. Я є. Який Я. Ти мені цікавий. Ти є. Який ти.
Сформувати нову картину свого світу під час карантину.
Планувати життя у нових обставинах.
Який новий досвід з’явився.
Який старий досвід використовуєте зараз.
Усвідомлення того, що відбувається тут та зараз, прийняття рішень дає змогу повернути контроль над своїм життям, впевненість у собі та відчуття «Я є».

Піклуйтеся та бережіть себе!

------------------------------------------------------

Вплив змін у соціумі на особистий емоційний стан людини (частина 3) 0
BY ADMINISTRATOR ON 05.05.2021

Відчуття несправедливості
Сьогодні у світі держави та міжнародні організації вимушені реагувати на спалах пандемії. Епідемія триває вже довго та постійно вимагає приймати рішення, пов`язані з заборонами та обмеженнями, щоб зменшити розповсюдження вірусу, знизити кількість захворювань у тяжкій формі та смерті людей. Примусові обмеження та заборони викладають у юридичних документах, які мають форму наказу, не мають особистого звернення до кожної людини та детального роз’яснення навіщо так потрібно робити. Такі обставини та рішення змінюють звичайне життя соціуму, терміново зупиняючи соціально-культурні звички та традиції взаємодії кожної людини у межах соціуму та родини. Це впливає на емоційний стан людини. Також може викликати відчуття несправедливості, яке виражається на соціальному, родинному, особистому рівні у зниженні відчуття спільності, належності до спільноти, поваги, порушення прав людини.

Я думаю, цей текст, гарний привід запропонувати спосіб, який людина можна використати, коли відчуває несправедливість.

Перший крок. Розібратися, що описує слово несправедливість.

1. Значення слова, яке надає Великий тлумачний словник сучасної мови:
Несправедливий вчинок, несправедливе ставлення до кого -, чого-небудь.

2. Частина тексту з Вікіпедії розміщує таку інформацію:
Несправедливість — відсутність або протилежність справедливості. Термін може бути застосований щодо окремого випадку або ситуації. Термін зазвичай стосується поганого поводження, зловживання, зневаги або посадового злочину, що залишився безкарним або санкціонованим правовою системою.

Другий крок. Знайти особисте значення слова, яке буде показувати життєву філософію та світогляд. Пропоную за основу взяти схему роботи Френка Пьюселіка. Він пропонує відповісти на питання: які дії (дієслова), відображають слово, у нашому випадку це «Несправедливість»?
Він розподіляє дії на напрямки: мої особисті та інших людей.
Для прикладу я використаю слово «Повага»
• Мої дії, які відображають слово «Повага»:
Виконую обіцянки, приходжу вчасно, допомагаю, коли просять
• Мої очікування дій від інших, які відображають слово «Повага»:
Виконувати обіцянки; приходити вчасно; допомагати, коли попрошу.

Третій крок. Спробуйте знайти свій опис слова «несправедливість». Це може бути від 3 до 5 дій у кожному напрямку.

Четвертий крок. Порівняйте дії, які ви написали у кожному напрямку. Вони схожі? Чи вони мають розбіжності? Якщо мають розбіжності, спробуйте знайти причини чому вони різні.

П`ятий крок. У ситуації, коли ви відчули несправедливість, спробуйте помітити, спираючись на ваше значення цього слова: Що інші зробили несправедливо стосовно вас?

Шостий крок. Як на вашу думку буде справедливо?

Сьомий крок. Що ви можете змінити зараз, щоб відновити відчуття справедливості? Які кроки потрібно зробити? Як приклад дій може бути: поскаржитись психологу/психотерапевту; подати позов до суду.

Описуючи те, що людина бачить, чує, відчуває, робить дає можливість мати чітке розуміння, стосовно того, що відбувається тут та зараз. Це зміцнює відчуття впевненості у собі.

Бажаю вам більше ситуацій у житті, які підвищують впевненість у собі! Бережіть себе!
.
---------------------------------------------
.

0

245

Ознаки вилікованої психологічної травми
26.11.2021

Травми бувають у всіх. Без винятку. Протягом усього життя ми об щось чи когось травмуємося: травми розвитку, травми дитинства, травми втрати, травми покинутості, травми приниженого, травми несправедливості тощо. Травм багато. Жити без них не вдається, бо травма – це ознака того, що ми живі й живемо життя, реагуємо на це життя і те, що в ньому. Ранимося, потім травмуємося.

Є травми невеликі, такі собі мікро-травми. Вони часто самі заліковуються, виліковуються. Тобто ми самостійно їх собі пропрацьовуємо. Але є травми дещо глибші, ґрунтовніші, вони впливають на наше життя, болять час від часу, турбують. Це що дуже схоже на неправильно зрощений перелом: він ниє, реагує часто на погоду, обмежує наш рух, дії чи діяльність. Кістки ніби зрослися, але не так, не правильно.

Так само і глибока психологічна травма. Її потрібно лікувати лише за допомогою фахівця, що має відповідну підготовку. Так, наприклад, стоматолог не зможе видалити вам апендицит, бо це робить хірург, хоча обидва лікарі. Так само і тут: психологічну травму має лікувати травмотерапевт. І лікування займає досить часу, травма не виліковується, не загоюється на 2-3 консультації, вона гоїться протягом певного часу і весь цей час має супроводжувати фахівець.

І от тепер найголовніше і досить актуальне: а як мені зрозуміти, що мою травма загоїлася, вилікувалася? Кожна травма, звичайно, індивідуальна і особлива, але є спільні ознаки того, що може засвідчувати, що ти на шляху остаточного загоєння:

1. Тебе ця ситуація, людина, місце не включає емоційно: ти не відчуваєш ні страху, ні злості, ні суму, ні радості.

2. Коли травма «жива», то в ній є щось з найгіршим результатом. Вилікована травма не лякає тепер своєю «найгіршістю». Наприклад, травма покинутого буде загоєною, якщо я легко переношу розставання з близькими людьми чи спокійно сприймаю відмову іншого провести зі мною час.

3. Тепер є багато акценту на мені, моїх бажаннях, моїх потребах. Мені важливо чітко розуміти чого хочу я, а не світ чи оточення. І мені спокійно від цього розуміння. Мені добре бути собою, я не боюся бути собою.

4. Коли я можу спокійно знаходитися поряд з тим (люди, ситуації, події), що сформувало мою травму і знати, що зі мною все гаразд, я справлюся.

5. Ти повністю відчуваєш відповідальність за своє життя, воно знаходиться у твоїй зоні контролю. І щоб не сталося знову і раптом, ти знаєш що може знову боліти, але ти продовжуєш жити.

Травми важливо загоювати і виліковувати. Як писала Ліз Бурбо у своїй книзі «Зцілення від 5 травм»: «Одна з найголовніших переваг зцілення від душевних травм – ми позбавляємося емоційної залежності, стаємо самостійними. Емоційна самостійність – це здатність розуміти чого ти хочеш і здійснювати всі необхідні дії для реалізації твого бажання; а якщо тобі потрібна допомога, ти вмієш звернутися за нею, не зводячи її лише до єдиної та незамінної особи».

Бережіть себе!

З турботою про вас, команда ГО «Блакитний Птах».
.

0

246

Самодопомога при погіршенні психологічного стану
BY ADMINISTRATOR ON 19.11.2021

Психологічний стан – річ досить цікава. Це наш сканер безпеки, який визначає, чи все гаразд навколо, чи справлюсь я з поточними проблемами (і стресами). Добре коли він гарний: (добре)гарне самопочуття, (позитивні) емоції, настрій, впевненість, що щоб не сталося, я справлюсь. Гарний психологічний стан – це коли я зберігаю свої кордони, свою зону впливу і контролю, коли я є активним учасником того, що відбувається у моєму житті.

Але життя не є чимось сталим та запланованим, воно вносить свої корективи. Негативні моменти, стреси, наростальна крива очікувань від нас, збільшення вимог від навколишнього світу, непередбачувані події здійснюють вплив на наш психологічний стан, порушують наш баланс. Не все може бути, і не є, у нашій зоні контролю і впливу, не все можемо передбачити й не на все можемо впливати, але завжди є щось що нам під силу: ми не можемо змінити чи вплинути ситуацію, але можемо змінити своє ставлення чи відношення, тобто в нашій зоні контролю і впливу потурбуватися про себе.

Що робити, якщо раптом якась із галузей життя порушилася, і погіршився психологічний стан? Поганий настрій, порушення сну, підвищилася тривожність, емоції «зашкалюють», підвищена втомлюваність, думки схожі на якийсь цикл: постійно крутяться одні й ті ж самі. Не вистачає сил все спинити. І виникає таке відчуття, що цей стан більший ніж ти, і ти відчуваєш себе безпорадним, не знаєш що робити, як допомогти, як вирватися. Але впевнений, що точно щось не так, що щось турбує, ранить, бентежить. І не завжди є можливість отримати допомогу психолога.

Кілька порад, що ви можете зробити самостійно вже, поки не знайдете гарного фахівця. А, можливо, після цих простих кроків він вам і не знадобиться. Проте, це лише, так звана, первинна «самодопомога», яка може лише стабілізувати на певний, короткий час. І якщо причина глибша і більша, то допомога хорошого фахівця дуже необхідна.

Зробіть ці прості кроки, щоб з’явилися сили та можливість знайти такого спеціаліста.

1. «Безпечне місце». Обов’язково знайдіть собі таке. Це має бути те місце, де затишно, комфортно, наповнює силами. Якщо немає такого у реальності, пошукайте просто фото, яке б надихало. Фото чи картинка може бути завжди у телефоні під рукою. «Побудьте» у цьому місці, подивіться навколо, знайдіть предмети, які асоціюються з цією безпекою та комфортом. Навіть якщо, цих предметів немає, подумайте, яких хочеться додати.

2. «Три точки опори». Зручно сядьте. Відчуйте добре підлогу, і як ваші стопи її торкаються, яка підлога на дотик. Уважно поспостерігайте, чи повністю відчуваєте свою стопу, з усіх боків, чи повністю спираєтесь на підлогу, перевірте її на міцність. Це перша точка опори. Друга: зверніть увагу на свій таз, як він сидить, напружений чи розслаблений, як відчувається стілець чи те місце де ви сидите. Можете рухатися вправо-вліво. Чи потрібно ще щось додати? Третя точка: ваша спина. Обіпріться спиною о стіну, спинку стільця. Потріться спиною о цю опору, «відчуйте» спину. Відчуйте, як вона може «розслабитися» й «покластися» на цю опору і підтримку. Чи всю спину відчуваєте? Чи комфортно вашій спині? Чи потрібно щось додати? Поверніться знову подумки до всіх точок опори, поспостерігайте чи є зміни і них, чи потрібно ще щось додати. Оцініть свій стан в цих точках. Пройдіть так по цих точках три рази і поспостерігайте зміни.

3. «Дихання». Це напевно найголовніше. Дихайте повільно та спокійно. Вдихаємо носом, видихаємо ротом. Дихаємо уважно та приязно до себе. Дихайте у своєму темпі, як зручно. Поспостерігайте як підіймається ваша грудна клітка на вдихові та опускається на видиху. Як повітря заходить і виходить. Просто спостерігайте за таким природним і часто непомітним процесом, як дихання. Зробіть таких 7-9 спокійних вдихів та видихів.

4. «Напруження-розслаблення». Напружте все тіло, повністю, побудьте у цьому напруженні кілька секунд, розслабтесь. Відчуйте як розслаблення розливається по всьому тілу. Повторіть 3-5 разів.

5. «54321». Така собі гарна гра на перемикання. Тут потрібно просто фіксувати і рахувати. 5 – назвіть просто 5 предметів, які бачите навколо, спокійно перераховуючи їх. 4 – назвіть 4 звуки, які чуєте навколо, просто перераховуючи їх. 3 – доторкніться до 3-х різних предметів і скажіть який цей предмет на дотик. 2 – назвіть 2 запахи, які відчуваєте. 1 – скажіть щось хороше про себе. Цю вправу потрібно робити спокійно, нікуди не поспішаючи. Повторіть 3 рази.

Ви можете виконувати всі вправи, але обов’язково має бути будь-які 3. Повторюйте їх протягом дня не менше 7-8 разів. З часом ви обов’язково побачите позитивні зміни у своєму психологічному стані. Але якщо стан не покращиться, обов’язково зверніться за фаховою допомогою.

Бережіть себе!

З турботою про вас, команда ГО «Блакитний Птах».

0

247

Коли час звернутися до психолога?
BY ADMINISTRATOR ON 05.05.2021

Наше життя має сталість та радість, коли в ньому відбуваються звичайні та знайомі події. А іноді так трапляється, що життя стає невизначеним, події виходять за межі звичайних та знайомих.
Світ навколо швидко змінюється та вносить обмежуючи корективи у життя, наповнює сумнівом та тривогою. А ще у нашому житті бувають надзвичайні події, які швидко та раптово змінюють життя людини. Вони мають травматичний вплив, наповнюють безсиллям та жахом.

Цей текст містить список пунктів, складений у довільній формі, які допоможуть помітити ваш емоційний та фізичний стан на сьогодні. Відмічайте зручним для вас способом пункти, які схожі з вашим станом:

1. Відпочивши на вихідних ви відчуваєте стомленість.
2. Після відпустки ви не відчуваєте задоволення від вашого життя.
3. Ви зменшили кількість справ, які робите кожного дня, та відчуваєте більше спустошеності або виснаженості ніж раніше.
4. Помічаєте, що стало складніше концентруватися на виконанні конкретної справи.
5. Ви довго засинаєте.
6. У вас безсоння.
7. Ваш сон поверхневий тривалий час, є відчуття, що ви дрімали та не встигли заснути, а вже настав новий ранок та потрібно вставати.
8. Вам сняться яскраві та сумбурні сни, в яких ви боретеся, біжите, шукаєте, ховаєтесь, відчуваєте небезпеку, сум, відчай або страх.
9. Постійно відчуваєте тривогу, втратили надію, не бачите сенсу свого життя.
10. Ви відчуваєте роздратування поруч з іншими людьми.
11. Вас дратує кожна ситуація, коли вам потрібно приймати якесь рішення.
12. Вам складно зробити вибір у побутових питаннях.
13. Ваші емоції сильні та не відповідають ситуації, яка відбувається тут та зараз.
14. Ви не контролюєте своїх емоцій.
15. Ви відчуваєте сум або страх, коли ви впевнені, що зараз в безпеці та вам все подобається навколо.
16. У вас є відчуття, що ви рухаєтесь по колу та не бачите способу вийти з нього.
17. Відчуваєте невпевненість у собі.
18. Відчуваєте, що у звичайних побутових ситуаціях з`являються спогади або емоції з минулих подій, які заважають помітити, що відбувається тут та зараз.
19. Відчуваєте психічний біль та емоційну напругу.
20. На виклики навколишнього світу відчуваєте безсилля та безпорадність.
.
Якщо у вас є один або більше пунктів, це привід звернутися до психолога.
Бережіть себе! Будьте здорові!
.
Фахівці “Блакитного птаху” продовжує надавати психологічну та юридичну підтримку людям, які стикались з жахом незаконних затримань та зникнень у зв’язку з війною на сході України.
*Тел. психологічної підтримки: 095 016 26 22
*Тел. Юридичної підтримки 050 937 53 70
Текст підготовлено психологом Ольга Малая

0

248

10 РЕЧЕЙ, ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ БУТИ
---
«У Психолога»

пропоную вам провести невеличку перевірку на предмет присутності у вашому житті того корисного, що може сприяти контакту з собою.

СПІЛКУВАННЯ З ПРИЄМНИМИ ДЛЯ СЕБЕ ЛЮДЬМИ. Якщо, раптом, зараз не бачите таких в своєму оточенні - обмежте спілкування до мінімуму з тими, що є, а шукайте тих, з ким приємно.

ПІКЛУВАННЯ ПРО СВОЄ ТІЛО. Коли ми турбуємось про себе, ми набуваємо впевненості, вчасно помічаємо ознаки втоми і даємо собі відпочити та відновитися.

ПРОЯВ РІЗНИХ ЕМОЦІЙ. Бути 24/7 в гарному настрої - не можливо. Тому й не намагайтеся, бо це призводить до ще більших втрат енергії, ніж дозвіл собі посумувати, похвилюватися, роздратуватися. Кажіть своїм близьким про те, що відчуваєте, а не чекайте, щоб про це здогадалися.

НАЯВНІСТЬ ХОБІ. Якщо ще не маєте такого - поміркуйте, що б ним могло стати для вас. Зацикленість тільки на роботі чи домашніх клопотах часто призводить до втрати розуміння себе. Хобі ж робить вас унікальною особистістю, дає можливість ПРОЯВИТИ СЕБЕ.

ТВОРЧІСТЬ. Якщо поки що не вважаєте себе творчою особистістю - вносіть в свою буденність те, що самі вважаєте проявом творчості чи смаку (відвідини музею, концерту, виставки, художня книга чи фільм, музика, красиве фото чи картина, вишукане вбрання...). Полем для вашої власної твочості може стати все що завгодно, і не обов'язково це матиме відношення до високого мистецтва. Шукайте і знаходьте можливості бути ТВОРЦЕМ.

ВІДМОВА ВІД ТОТАЛЬНОГО КОНТРОЛЮ ТА КЕРІВНИЦТВА. Це легше сказати, ніж здійснити, проте намагання контролювати все і вся - є проявом тривожної поведінки. При чому цей механізм її не знімає, а з часом сприяє наростанню тривоги. Якщо помічаєте за собою таке - зверніться за допомогою до психолога.

ВИЗНАЧЕНІСТЬ З КОЛОМ СВОЇХ ОБОВ'ЯЗКІВ. Коли ми помічаємо, що робимо "не своє", робимо "за когось" - це варто обговорити як мінімум з тим, за кого ми це робимо, та внести ясність у ваші з ним стосунки.

ВІДМОВА ВІД СУПЕРНИЦТВА. Суперництво і доведення будь-кому своєї правоти, перш за все, не є виявом любові до самого себе. Кожен з нас цінний і унікальний. Нам немає потреби доводити це комусь.

НАЯВНІСТЬ ДРУЗІВ. Коло підтримки - одна з основ стресостійкості. Тож варто дбати про наявність поруч з собою людей, які готові прийти вам на допомогу у скрутні часи, розділити з вами радості і турботи.

ЧАС ДЛЯ СЕБЕ. Своє життя стає по справжньому СВОЇМ, коли в ньому є місце для СЕБЕ. Відмічайте, що з цього списку вже присутнє у вашому житті, а з чим ще варто попрацювати. Якщо маєте питання, як набути цих корисних навичок - задавайте їх у коментарях до статті, а я поділюся своїми міркуваннями з цього приводу. 

Автор: Марина Александровна Сивец.
---

0

249

СПОСОБЫ ПРЕОДОЛЕНИЯ СТРЕССА И КРИЗИСА
У Психолога » Війна » Способы преодоления стресса и кризиса
Способы преодоления 👆

Сейчас реальность такова, что наша задача не исключить сильный стресс в жизни (во время войны - это невозможно), а научиться жить под воздействием стрессоров , замечая при этом пользу для себя и некоторые возможности, которые могут появляться в изменяющейся реальности.

У каждой личности есть внутренний потенциал, чтобы справиться с жизненными трудностями.

преодолеть сильный стресс в жизни

Есть личности, которые пережили травматичный опыт, но смогли вернуться к нормальной жизни. Есть те, которые надломилось и их дальнейшая жизнь вращается вокруг травматичного опыта.

Зверніться до психолога безкоштовно з приводу війни або поставте питання на форумі.

Израильский психолог разработал уникальную модель Basic Ph, которая помогает обнаружить необходимые внутренние ресурсы, которые помогают личности справляться с жизненными кризисами.

В нашей обыденной жизни есть четкое осознание, что личность и мир взаимодействует. Что наше "сегодня" исходит из "вчера". Кризис - это потеря моста между жизнью и личностью. Когда старая модель адаптации к миру уже не подходит, а новая - ещё не сформировалась.

Есть ощущение оторванности от реального мира, растерянность от происходящего. И задача личности сформировать новый новый мост между реальностью и собой.

Как правило, каждый из нас использует один или два способа преодоления кризиса, но порою они оказываются недостаточными для нормализации эмоционального состояния. Например, человек привык через ментальные способности обретать опору. Но с приходом войны, сброр и обработка большого количества изменяющейся информации лишь приводит к усилению тревоги.
Поэтому важно искать новые способы восстановления сил и преодоления кризисных этапов.

Какими ресурсами может воспользоваться личность, чтобы пережить кризис и адаптироваться к новому миру:

Вера. Благодаря вере и надежде человек справляется с трагедиями и кризисами жизни. Человек находит опору в смыслах, духовных истинах, в семейных историях. Человек верит в Бога, Вселенную, силу Рода и т.п. Вера помогает найти внутренние опоры и прийти к внутреннему равновесию.

Игра воображения. Человек перерабатывает внутренние переживания через творчество ( пишет стихи, рисует, поет и т.п). Благодаря воображению человек мечтает, представляет себе различные варианты прошлого и будущего. Через фантазии можно отреагировать сложные чувства внутри и найти опоры.

Тело. Человек черпает собственный ресурс благодаря физической активности и заботе о своем теле. Ощущение контакта с собственным телом позволяет переработать внутреннее напряжение, успокоиться и обрести устойчивость.

Отношения. Этому способу преодолению кризисов присуще общение с людьми. Обмен информацией, просьбы о помощи и поддержки, возможность помогать людям, взаимодействие и сопричастность с другими. Благодаря взаимодействию с людьми, человек восстанавливает свое эмоциональное состояние.

Чувства. Способность преодолеть кризис через чувства связан с возможностью личности распознавать переживания внутри себя. Чувства отражают истинное отношение к происходящему и помогают человеку лучше понять собственные потребности, желания в данный момент. Именно замороженные, подавленные чувства приводят к негативным и опасным последствиям в будущем.
Поэтому важно найти способ выразить свои переживания - в беседе с другом или психологом, ведение личного дневника и т.п.

Ум. Человек преодолевает кризис благодаря ментальным способностям: собирает информацию, анализирует, оценивает ситуацию, строит планы и последовательно движется вперёд. Упорядоченность мыслей позволяет обрести опору.
Внутри каждой личности есть мощный внутренний потенциал, который может помочь справиться с жизненными кризисами. Помогайте себе восстанавливаться и обретать опоры в изменяющейся реальности!
.

0

250

КУДИ ДІВАЮТЬСЯ МОЇ СИЛИ АБО ЩО РОБИТИ, ЯКЩО НІЧОГО НЕ ХОЧЕТЬСЯ.
У Психолога » Війна »

Можливо, деякі останнім часом стикалися з тим, що немає сил щось робити, що більшість часу тягне сидіти в інтернеті або в соціальних мережах. При цьому настрій може бути більшість часу знижений.

З чим це може бути пов'язано?

Причин цього може бути кілька, однією з них може бути тривога за майбутнє чи сьогодення. Наприклад, поведінка, коли людина нескінченно перевіряє стрічку новин, може бути спробою контролювати ситуацію, оскільки найчастіше новини не дуже хороші, це призводить до ще більшого посилення неприємного стану. Це тому що ми багато часу й уваги витрачаємо ситуацію, на яку безпосередньо вплинути не можемо, тобто перебуваємо у стані безпорадності, стан цей некорисний.

До чого це може спричинити?

Зверніться до психолога безкоштовно з приводу війни або поставте питання на форумі.

Це може призвести до того, що окрім пасивного стану може розвинутись тривожно-депресивний стан, оскільки це все потребує витрат енергії та сил, але багато хто мені заперечить, як же можна не дивитися новини, коли там справді може бути щось важливе.

У такому разі потрібно знайти якесь середнє рішення: наприклад, я для себе виробив такі правила:

обмежити час перегляду новин, наприклад, я вирішив для себе, що переглядаю новини з ранку та ввечері, решту часу утримуюсь;

намагатися не заглиблюватися в перегляд картин руйнувань і всього іншого, що може емоційно зачепити, оскільки впливати на це я не зможу безпосередньо, а мою енергію це забирає, намагаюся дивитися в основному на заголовки - про основний зміст це дає поняття, дозволяє не заглиблюватися в дублюючий матеріал;

постаратися не фантазувати про можливі негативні сценарії майбутнього. Насправді, ми нічого не знаємо і цілком можливо, що є багато позитивних варіантів майбутнього, віра в краще - це основа нашої енергії, необхідної для внутрішньої стабільності та активності, спрямованих на покращення поточної ситуації настільки, наскільки нам це доступно;

намагаюся зосередитись на завданнях поточного дня: скласти розклад того, що потрібно зробити;

таким чином, вирішуючи завдання поточного дня, ми маємо можливість залишатися в активному стані, стані компетентності, що більш продуктивно для нашої нервової системи;

також, якщо у вас є поруч людина, яку треба підтримати і втішити, а якщо можливість, то й допомогти матеріально, постарайтеся це зробити, т.к. перебування у позиції людини, який підтримує іншого, також може поліпшити ваш стан, т.к. ви знаходитесь у більш дорослій активній ролі;

знаходьте приводи порадіти і не знецінюйте якісь дрібні приємні події, будь то прихід весни, запуск транспорту в Харкові, відновлення мосту в Київській області, невеликі, але приємні новини – це важливо, щоб наша нервова система знаходилась у рівновазі, щоб ми могли не тільки витрачати, а й отримувати енергію. Справа в тому, що у багатьох людей не виходить бачити хороше, що призводить до виснаження нервової системи і нічого не дає.

старатися більш спілкуватися з людьми, особливо з тими хто позитивно сприймає сьогодення та вірить у краще, це може придавати сил, також бажано утримуватись від суперечок та спроб переконати когось у чомусь це дуже енергозатратне заняття.

Це ті прості правила, які я знайшов для себе, сподіваюся, вам це буде чимось корисним.

У Психолога » Війна » Автор: Александр Владимирович Сергиенко.

0

251

НОВАЯ НОРМАЛЬНОСТЬ. ВЫНУЖДЕННАЯ ЭМИГРАЦИЯ.

Давайте поговорим о вынужденной эмиграции.

Какие смыслы заложены в это явление?

Вынужденная эмиграция — это ненормативный кризис, в котором старые опоры и смыслы уже бездействуют, а новые еще не успели сформироваться. Особенно если это сопровождается нехваткой ресурса. В вынужденной эмиграции самым сложным психологическим фактором является именно ее вынужденность. Люди обычно не очень любят, когда их к чему-то принуждают. Особенно если быть вынужденным — значит отказаться от своего привычного, ценного, важного и броситься навстречу неизвестному. Ведь эмиграция — это всегда прыжок в неизвестное. Даже если к этому готовиться, собирать информацию, копить ресурс, готовиться морально, — это большой стресс. А когда этот стресс происходит внезапно, на фоне катастрофических событий, которым невозможно противостоять, к которым невозможно подготовиться, подкрепленный страхом за свою жизнь и жизнь своих близких, то уровень стресса растет в геометрической прогрессии. И это именно то, что случилось с большинством украинцев, которые не выбирали для себя то, что с ними происходит последний год.

Сейчас они условно разделены на две категории.

1 Есть категория людей, которые живут в условной безопасности – те, кто переехал в западные регионы внутри страны или туда, где нет боевых действий.  Да, переселенцам и здесь дискомфортно, поскольку расслабиться с точки зрения безопасности все равно невозможно, к тому же они вне дома, но с другой стороны, они все же дома: здесь действуют украинские законы, здесь своя земля, родной язык, возможность обратиться за помощью, понимание, как действовать.

2 А есть беженцы, которые были вынуждены переехать в другие страны, и которые находятся в состоянии сильного хронического стресса, вызванного необходимостью адаптироваться к неопределенности.
И тогда «синдром беженца» раскручивается на полную катушку. Определяется он как тяжелое эмоциональное состояние, связанное с тоской по оставленному дому, родным и чувством вины. От того, куда ты попал, насколько эти условия соответствуют твоим возможностям адаптироваться, будет зависеть, как ты испытываешь этот хронический стресс.  И тем, кто уехал за границу, очень нелегко, надо учитывать, что их еще «догоняют» и последствия острого стресса.  Их психика из одного стресса попадает в другой.

Одна моя клиентка сказала, что чувствует себя оборванной былинкой без корней, которую несёт ветер. И нет возможности эти корни проростить. Да и больше того, отращивать их страшно. Ведь уже есть опыт обрывания. Очень болезненный опыт, очень внезапный и травматичный.
Да и сложно спокойно смотреть на #обычную# жизнь.
Обычная жизнь - это главная потеря почти каждого украинца, которую никак не удаётся до конца оплакать.
И в этот период особенно важно помнить, что все удивительное, что происходит с вами – это нормальная реакция организма в период хронического стресса.
Скучая по дому, мы испытываем физический и эмоциональный дискомфорт, неуверенность и неудобство, даже если новое место прекрасно во всех смыслах.  Наше эмоциональное и энерго состояние значительно влияет на восприятие происходящего.

Зверніться до психолога безкоштовно з приводу війни або поставте питання на форумі.

Какие же рекомендации будут полезны в этом периоде:

Признать, что скучаете по дому, что в нем осталось все, что вы любите, знаете, на что можете положиться.  И ваша тоска естественна, и вы ни в чем не виноваты, просто нужно время на адаптацию.

Проживать все эмоции, не заталкивая их внутрь – подавленные ощущения могут позже проявиться не только отсутствием мотивации, но и усталостью, головной болью, болезнями.

Иметь перед глазами что-то напоминающее о доме.  Если вы не смогли ничего взять с собой, кроме вещей первой необходимости, обустройте что-то в своем быту, либо купите что-то похожее на домашнее: комплект постельного белья, цветочный горшок, посуду.  Любая мелочь «как дома» будет полезна.

Поговорите о своих чувствах с тем, кому доверяете.

Будьте занятым, любое действие поможет избавиться от тяжелых мыслей и поддержать положительное настроение.

Соблюдать режим – физические нагрузки, сон, питание помогут телу лучше функционировать.  А придуманный распорядок дня даст чувство контроля над своей жизнью.

Знакомиться с новыми людьми – это сгладит процесс адаптации, облегчит одиночество и сформирует систему поддержки.

Старайтесь беречь чувства близких. Если ваш партнер, партнерша, муж, жена сейчас не рядом, заботьтесь друг о друге даже на расстоянии, выбирайте прямые способы коммуникации, а также старайтесь проводить больше времени в общении «глаза в глаза». Это может быть онлайн свидание с партнером. Красиво оденьтесь, приготовьте ужин, зажгите свечи, сядьте и поставьте перед собой компьютер и… встречайтесь. Также в онлайне можно делать много разных вещей: готовить вместе, заниматься спортом, общим хобби, читать друг другу, смотреть фильм и обсуждать его, рассказывать о своем дне. Делайте приятные друг другу сюрпризы и верьте, что в скором времени вы обязательно встретитесь и обнимите друг друга. А если ваши близкие рядом, все это возможно делать, уже держа родного человека за руку.

Поддерживайте связь не только с родными, но и друзьями, коллегами.  При этом важно видеть друг друга, а не просто слышать или писать.  Поэтому иногда необходимо устраивать сеанс видеосвязи.
Не забывайте планировать жизнь и мечтать о том, какова ваша жизнь может быть дальше, учитывая те неожиданные изменения, которые случились.  Это поможет сосредоточиться на своих целях здесь и сейчас.
И не бойтесь обращаться за помощью. К тем, кто окружает. К тем, кто справляется лучше, или начал раньше и сейчас более адаптирован. Или к специалисту, который поможет пройти этот непростой этап жизни.

У Психолога » Війна » Автор: Наталья Ганенкова.

0

252

ОЩУЩЕНИЕ НАПРЯЖЕНИЯ В ВОЕННЫЙ ПЕРИОД
Мир словно замер. Многие окружающие живут тихо, будто ожидая, что настанет момент, когда снова можно будет двигаться. Они работают насколько это возможно. Они обедают, возят детей в школу, а по вечерам снова ожидают... Так сегодня живет много людей, выехавших из Украины или находящихся в условно безопасных районах. Я знаю много таких, я сама иногда такая же...

У Психолога » Війна »

Я в безопасности, даже не слышу воздушных тревог, занимаюсь повседневными делами, помогаю Украине, чем могу сегодня. И только иногда замечаю, насколько я “заморозилась”. Это случается тогда, когда я сканирую свое тело, когда занимаюсь йогой или работаю со своим психотерапевтом. И я каждый раз думаю: "Вот снова"... Я знаю этот свой процесс. Я знаю, что моя частая реакция в стрессе – замирать, потому что так когда-то казалось безопаснее, будто я тогда становлюсь маленькой и незаметной. Сегодня это уже не работает, потому что я на самом деле в безопасности. В реальности я нужна этому миру, своей семье и стране активной, работающей, помогающей.

Когда-то услышала от своей супервизора, что мы все маленькие капельки Украины, мы все важны, потому что вместе мы - целая страна. И каждая капля должна позаботиться о своей целостности, о своем благополучии, чтобы потом влиться в океан таких же частичек, полных жизненных сил и способности творить. Это о так называемой вине выжившего. Да, я жива, я сейчас не на войне, не на передовой. Я могу дышать свободно, хотя часто мое дыхание все еще сжато, мои плечи еще скованы, моя шея двигается тяжело и осторожно.

Я знаю, что я такая не одна. Ко мне обращаются клиенты, которые сейчас в условной безопасности, некоторые – за рубежом, однако ни один из них еще не сказал, что его тело полностью расслаблено, а сердце свободно от переживаний. Я долго думала, возможно ли сейчас такое вообще, можно ли на 100% отдаться радости, хотя бы на час, забыв о страданиях, которые сейчас испытывают тысячи людей. Уверена, что такая радость жизненно необходима, что всем нам нужно учиться жить и творить в новых условиях. Знаю, что нам нужно лелеять наши капельки, собирать силы, создавать свою жизнь новой, другой. И я знаю, что для этого нужно очень много энергии, которую мы можем искать в каждом солнечном дне, в каждой улыбке родного человека рядом, в телесных практиках, в любимом кофе, в мечтах и ​​воспоминаниях.

Только так сможем сохранить себя, свои силы для будущего, на которое у нас так много планов. Сегодня важно заботиться о себе, чувствовать свои потребности и уметь их удовлетворять. И у каждого из нас свои методы. Кому-то важно достаточно спать, полноценно питаться, заботиться о своем теле. А у кого-то есть энергия и на другие потребности: почитать книгу, навестить родных и близких, вообще работать и жить полноценной жизнью. Необходимо найти именно свой баланс между тем, что мне нужно и что я сейчас могу. И не требовать от себя большего. Эта задача не так легка, как может показаться вначале. У тех, кто себя слышал недостаточно хорошо до войны, она еще больше усложняется. Но я верю, что каждый найдет именно свой, единственный и уникальный способ жить в этом новом мире.

У Психолога » Війна » Автор: Катерина Павлюк.

0

253

ВИНА ИЛИ КОМПЛЕКС ВЫЖИВШЕГО. КАК СПРАВИТСЯ.
У Психолога » Війна »

Вина выжившего многих сейчас парализовала.

Те, кто находится в безоспасности, те кто имеет какой-то уровень комфорта столкнулись с очень тяжёлыми переживаниями, которые мешают жить и быть эффективным здесь и сейчас.

Поэтому я подготовила лаконичную, короткую заметку на эту тему. Чтобы она помогла вам навести порядок внутри, обрести необходимую ясность и продолжать жить.

Структура этой статьи будет следующая: симптомы, причины, самопомощь.

Симптомы:

- стыдно и неловко быть в безопасности, жить обычную жизнь, гулять, пить чай/кофе, делать маску для волос и т.п
- занимает большое пространство в мыслях самоедством
- лишает сил работать и общаться
- в теле может выражаться вялостью, сонливостью, бессилием.
⠀синдром беженца

Причины:

- война усугубила прежнюю проблему, что человек не ощущает себя ценным/важным
- воспитание на идеях гиперсправедливости, что у всех должно быть поровну
- с детства привык к обесцениваю своих негативных чувств, "Что ты плачешь, тебе грех жаловаться" и т.п.
- “Если я не страдаю так же сильно как все, то я не такой как все, а значит одинок, изгнан из стаи.”

Проживается так, что человек наказывает и осуждает себя за то, что он находится в более комфортных условиях.

Это деструктивно, т.е разрушает,

а не способствует созданию, созиданию, движению энергии и влиянию.⠀

Лучше заменять вину на ответственность и заботу.

Как трансформировать:

Снимите с себя ответственность за то, что вы не совершали и отдайте тем, кто к этому причастен. Не вы начинали эту войну!
Разрешите себе горевать и печалиться по собственным потерям (стабильности, прошлых планов, привычной жизни), ваши чувства имеют место и объём.
Прекратите себя наказывать и хлыстать эмоциональной плетью, как токсичный родитель.
Начните заботится о себе (физически и эмоционально).
Начинайте заботится о тех, кто рядом, в той форме в которой это сейчас возможно.

И ВАЖНО. Отмечайте то, что удаётся СДЕЛАТЬ в той реальности и в тех условия, в которых вы находитесь прямо сейчас.

покормили котиков - гуд
помогли со сбором гуманитарки - гуд
поддержали кого-то в переписке/звонке - гуд
поделились информацией и контактами - гуд.

СОХРАНЯЙТЕ ПОДДЕРЖИВАЮЩИЕ УСТАНОВКИ:

“Я Окей (нормальный), независимо от того, что со мной происходит.”⠀
“В каждый момент времени я делаю лучший возможный выбор.”
“Я имею право на заботу и самосострадание.”
Ps

По возможности обращайтесь за поддержкой и помощью к психотерапевту. Так как вина выжившего - это признак, что и до войны была психологическая травматизация.

⠀У Психолога » Війна » Автор: Вероника Юрьевна Тараненко.

0

254

ЖИТТЯ У ПЕРІОД НЕВИЗНАЧЕНОСТІ
У Психолога » Війна »

Хоча невизначеність завжди була невід'ємною частиною нашого життя, в умовах війни вона відчувається ще сильніше та може стати причиною сильного стресу. Проте, хоча іноді тривога та занепокоєння можуть бути корисними для розв'язання актуальних проблем, тривога пов’язана із невизначеністю часто є неефективною, виснажує та навіть може паралізувати.

Ось кілька порад, що можуть допомогти знизити вплив невизначеності на ваше життя та знайти сили повернутися до діяльності, що базується на ваших цінностях.

Підтримуйте життєвий баланс. Дійсно, під час війни ми іноді можемо присвячувати весь свій час читанню новин або волонтерській діяльності. Проте турбота про себе є однією з найважливіших речей, які можуть допомогти знизити стрес та рівень тривоги. Не забувайте про сон, їжу та фізичну активність, не забувайте спілкуватися з людьми та хоча б пів години на день робіть щось, що приносить вам радість.

Будьте уважними до себе. Якщо помічаєте високий рівень тривоги — спитайте себе, чи вона пов’язана з реальними проблемами чи гіпотетичними. Якщо ви відчуваєте «гіпотетичне» занепокоєння, нагадайте собі про те, що в цей момент мозок не займається проблемою, яку ви можете вирішити прямо зараз, а потім знайти способи відпустити занепокоєння та зосередитися на чомусь іншому.

Контролюйте те, що можете. Так, зараз ви не можете вплинути на те, щоб війна закінчилася. Але у ваших силах зробити те, що може наблизити нашу перемогу — задонатити, розповсюдити важливу інформацію, підтримати словом чи ділом тих, кому це потрібно, та попіклуватися про себе, щоб мати змогу продовжувати це робити.

Прийміть, відпустіть та поверніться до того, що важливо прямо зараз. У моменти, коли ви помічаєте, що складні відчуття починають накривати, назвіть їх. Скажіть “Я відчуваю тривогу”, “Мені страшно за своє майбутнє” тощо. Після того, як ви помітили та назвали свої почуття, згадайте, що попри неприємні думки та почуття, все одно є речі, які щиро вас хвилюють. Настав час сфокусуватися на них. Попри складні думки та почуття, ви маєте силу діяти спираючись на власні цінності та сфокусувавшись на речах, які дійсно для вас важливі — наприклад, на чомусь із того, що є у попередньому пункту списку, або на чомусь іншому.

Спробуйте повторювати ці кроки щоразу, коли помічаєте, важкі думки та почуття. Як і будь-яка навичка вона тренується, тому щоразу, коли ви практикуєтеся, ви вдосконалюєтеся в цьому.

Автор: Маргарита Костенко

0

255

"І ЩО МЕНІ РОБИТИ ДАЛІ?". ПРО ВІДЧУТТЯ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ.
У Психолога » Війна »
Сьогодні поговоримо про почуття невизначеності та підвішеності, які зараз відчувають багато хто.

Все частіше чую, що людей турбує стан підвішеності, адже "начебто хочеться повернутися додому, але вдома все ще війна чи вдома як такого вже немає. Начебто б у безпечному місці добре, але невідомо що буде далі. Начебто мені тут добре, але як жити далі після побаченого і того, що сталося?

Як часто вас відвідують думки, на кшталт:

Як мені тепер жити?
Як мені вибудовувати плани, якщо все змінюється щодня/година/хвилину
Як мені жити далі, якщо не знаю, що буде завтра?
Мені погано, бо я не можу змінити ситуацію в країні/світі?
Почуття невизначеності, підвішеності один із найсильніших факторів стресу, при якому людина перебуває в стані між (як між важливим вибором чи станом між життям та смертю). Невизначеність від тих подій, результат яких невідомий, завжди викликатиме посилене відчуття тривоги, ніж від подій, результат яких вирішено наперед.

Особливо руйнівним це є для людей, які намагаються все контролювати, адже може стояти установка "не можу контролювати = програв". Тому приходить, слідом за почуттям невизначеності, вина (за те, що не передрік події або не зробив щось наперед), безсилля і безпорадність і ненависть до себе, які накривають з головою.

І далі людина шукає вихід, через спроби жорсткого контролю хоч чогось, що справді в її силах і де вона не безпорадна, де вона не навидітиме себе.
Інакше людина може впасти в пригнічений, апатичний стан, де йому страшно, складно і де він ніхто і ніщо, і де немає виходу.

То що робити з цим почуттям?

Зрозуміти, що викликає почуття невизначеності.
Для цього ви можете зробити глибокий вдих - видих і записати собі відповідь на запитання:
Які думки викликали в мене почуття невизначеності, вини, ненависті до себе за останні 2 тижні?
Прийняти, що зараз є ситуація, яку у вас немає можливості проконтролювати, вирішити чи прискорити рішення в "потрібну" вам сторону.
У цьому житті є щось непередбачуване, яке не піддається нашому контролю, і яке може мати різний результат, який може як сподобатися нам, так і навпаки. Не просто так є прислів'я "Хочеш насмішити Бога? Розкажи йому про свої плани".

Для того, щоб було легше приходити до прийняття невизначених подій, ви можете:

☀️ Робити дихальні вправи.
☀️ Робити фізичні вправи, щоб знизити тривогу і допомогти тілу вивести адреналін "в потрібне русло".
☀️ Знайти або створити свої фрази талісмани, які вас повертатимуть у стан "тут і зараз".

читайте також:
Життя у період невизначеності Хоча невизначеність завжди була невід'ємною частиною нашого життя, в умовах війни вона відчувається ще сильніше. Ось кілька порад, що можуть допомогти знизити вплив невизначеності на ваше життя та знайти сили повернутися до діяльності, що базується на ваших цінностях.

Куди діваються мої сили або що робити, якщо нічого не хочеться. Немає сил щось робити, більшість часу тягне сидіти в інтернеті або в соціальних мережах, настрій може бути більшість часу знижений. Я для себе виробив такі правила...

☀️ Розпланувати свій стрес.

Для цього вам потрібно відповісти на запитання і, бажано, виписати, перше, що спадає на думку:

Що вас тішить?
Що відволікає від певних подій?
Що стабілізує, призводить до рівноваги?
Що викликає негативні емоції?
Що пригнічує, наче вбиває, висмоктує всі сили?
Відповівши на ці запитання, ви зможете розуміти, які справи, на даний момент, вам допомагають, а які деморалізують.

Саме 4 та 5 пункти необхідно планувати та обмежувати за часом.

☀️ Правило "маленьких справ" вам також допоможе знизити вплив бажання контролю, знизити провину та ненависть до себе.

І наостанок хочеться нагадати про фразу написану на кільці Соломона: "Все пройде. І це теж"

Автор: Александра Сергеевна Белоус

0

256

ДІЄВІ ЛІКИ ВІД «ВІДЧУТТЯ ПРОВИНИ» ДЛЯ ТИХ, ХТО ЗАРАЗ НЕ ВДОМА
У Психолога » Війна » Дієві ліки від «відчуття провини» для тих, хто зараз не вдома

Буду говорити про те, що резонує, про те, що декому може здатися говорити недоречно, не на часі, не патріотично…або навіть соромно, але вважаю, що потрібно.

Замість того, щоб жувати соплі через само-накручене або нав’язане НЕдобрими людьми відчуття провини того хто вижив /хто вивіз своїх дітей з небезпеки / відчуття зрадника рідної землі; замість того, щоб смикатися із сторони в сторону, то в пошуках аргументів на свою користь, то в пошуках виправдань своїх дій та рішень, і тим паче замість безглуздого приречення себе на довічні страждання великомученика за те, що не вмер, що живий… натомість всього цього можна і ПОТРІБНО! використати цей час і цей шанс з користю та направити свої дії во благо на всіх рівнях та в будь яких масштабах.

Про що це я?..

Ми реально сильна, мужня, талановита, багата на людські й природні ресурси нація та країна. І пекельно боляче усвідомлювати, що в деяких ключових аспектах найбільша небезпека, «зрада» та зараза сидить у головах та в подвійній моралі, а деякі роками вкарбовувані у мізки людей погляди та звички тягнуть нас, сучасних українців, в ту клоаку, з якою саме зараз і бореться Україна.

Зверніться до психолога безкоштовно з приводу війни або поставте питання на форумі.

Ми, як нація, справді потребуємо глобальних етнічних змін на рівні свідомості, поведінки та цінностей. Нам конче важливо не втратити себе, а створити кращу, ліпшу версію нашої етнічності та наших цінностей, і так щоб задеклароване не розходилося з реальністю та діями.

А для цього важливо:

 Усвідомити підступність та практичну неефективність маніпулятивних міркувань та провокацій, які не тільки ослаблюють, а ще й озлоблюють і направляють думки, почуття та дії зовсім не в те русло, яке зараз потрібне для перемоги в цілому й кожному з нас як представнику нації. Ті, хто їх «розкручують», знаходяться або в своєму шоковому стані зміненої свідомості і роблять це несвідомо, від болю і слабкості, або діють як раз свідомо (і тут питання навіщо?), але однозначно за такого розкладу вони і не друзі вам, і не патріоти України.

 Актуалізувати у свідомості концептуальні речі. Ніхто не може вам докоряти, що ви живі. Життя – найбільший скарб та найдорожча цінність. Але як його прожити це вибір. Можна безглуздо жити і безглуздо також померти, а можна і потрібно на добро і во благо. Це показник свідомості і цінностей людини.

 Взяти відповідальність і використати цей час з користю для себе і Батьківщини. Ще донедавна багатьом здавалося чи серйозно, чи просто заради «потрендіти», що десь там, в інших країнах ото! життя. Яке саме воно «ото» багато наших земляків дізнається просто зараз. І тут включається всім знайоме «добре там, де нас нема». Було не так, як хотілося, вдома, тепер знову не так, але вже не вдома.

Знецінення себе і свого / іншого й нового / перспектив та можливостей - притаманна риса багатьом, над якою також потрібно попрацювати.Страх змін, вузкість поглядів, слідування застарілим стереотипам та звичкам – погубили не одну долю. В той же час еволюція та розвиток полягають в своєчасних та корисних змінах, як на внутрішньому (ментальному), так і на зовнішньому (поведінковому)рівнях.Важливо дозволити собі якісні зміни. Не треба намагатися здаватися розумнішими/обізнанішими/досвідчешеніми, ніж є. Стидатися та зрікатися свого досвіду та історично обумовленого способу життя. Не соромно чогось не знати, щось побачити або спробувати вперше. Соромно не хотіти знати, не вчитися, вперто триматися за обмежуючі звички та погляди.

Бути чи не бути, «жертвою» обставин, чи «переможцем» по життю – ось в чому питання.Класик заповідав: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь».Зараз час навчатися, тим більше якщо опинилися за таких умов та обставин.

Помічайте різницю в звичках, поглядах, цінностях у стосунках між людьми, їх поведінці, у соціальних нормах та правилах.Не кваптеся знецінювати та робити висновки «у нас не так, значить - погано», «це не звично, значить не для нас». Точно в будь якому новому досвіді, країні, звичаях, традиціях, цінностях – є щось хороше, живе, потрібне, інакше б його не існувало.

Беріть і прищеплюйте в свою свідомість та практику найкращі приклади.Замислюйтеся, як ви можете використати нові знання в своєму житті, як цей новий досвід може якісно позитивно змінити вашу особистість.Почніть сіяти і виховувати в собі те хороше, чим хотілося б поліпшити себе, родину, країну.

Можна почати з елементарного, але важливого:

 Навичок сортування сміття та турботливого ставлення до природи;

 Взаємоввічливості (про яку писала Ліна Костенко) у магазинах або на автомобільних дорогах та толерантності й доброзичливості у спілкуванні;

 Придивіться до «мовного» питання, як це налаштовано в інших країнах, чи викликає це дискусії, маніпуляції та проблеми між людьми?

 Поведінки дітей і мамочок на дитячих майданчиках, адже задача не «приховати» методи виховання і «здаватися» нормальними, а застосовувати нормальні методи вихованні і бути нормальними;

 Дозволити собі та навчитися нової якості та способу життя людей літнього віку;

 Дослідження життєвих цінностей та пріоритетів, вивчення способів знаходження балансу між працею та відпочинком;

 Культивації фізичної культури на всіх рівнях і для всіх поколінь;

 Поваги до сімейних традицій та цінностей людей з різних країн;

 Поваги та дотримання законів, а також функції «соціального контролю» з метою підтримання високої якості життя там, де ви живете тощо.
І на останок, ще донедавна, так склалося, багато хто з нас дорослих мріяв або планував, щоб його діти навчалися закордоном.

А зараз час навчатися і змінюватися для нас, дорослих. І це багаторівневе випробовування кожного. На те, як ми міркуємо, які цінності маємо, які рішення приймаємо, як ми діємо.

Дай Бог нам сил, мужності, бажання, потенції розвитку змінити вектор нашої свідомості і історичного досвіду із хронічного безкінечного і безрезультатного «намагатися» і вічної боротьби, в процес справжнього реального досягнення розквіту, корисних змін та Перемоги.  А Україна – це ми, і вона починається з кожного з нас.

Бажаю нам свідомості, позитивної дієвості та активності там де б ви не були, психології Переможців та щирості і любові в серці.

Слава Україні!

З повагою, психолог, психотерапевт Тетяна Яненко

0

257

АДАПТАЦІЯ І ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАХИСТИ. І ЧОМУ НЕ МОЖНА ЗВИКАТИ ДО ВІЙНИ.
У Психолога » Війна »

Війна, і все що відбувається навколо, продовжує на нас впливати. Цей вплив потужний, в більшій мірі негативний і важкий для усвідомлення, інформаційного та емоційного перетравлення.

Я проводжу багато консультацій і спостерігаю, як психіка кожної окремої людини намагається справитися з тим, що відбувається, намагається знайти пояснення, шукає шляхи і способи сховатися від болісних емоцій, хоч у чомусь знайти опору.

Але чи завжди наша психіка «права» і діє на користь нам?

Найгірше що зараз може статися, це звикнути до війни і перестати її помічати.

На захист від шоку, емоційного нестерпного болю та жаку, у нас включаються деякі психологічні механізми. Вони трохи «пом’якшують» правду, віддерміновують усвідомлення деяких факів, та змінюють наше сприйняття реальності. Але якщо вони діють надто довго, то можуть більше нашкодити аніж допомогти.

Чому? Психологічний захист можна порівняти з анестезією. Яка допомагає пережити і не відчувати страшний біль, при тяжкій травмі або під час хірургічного втручання. Але постійно бути під анестезією, це бути постійно в зміненому стані свідомості, іншій реальності, із заблокованими емоціями, не прожитими почуттями, що є внутрішньою бомбою уповільненої дії, не менш небезпечною ніж зовнішня зброя.

В той же час, механізм адаптації – це еволюційний процес формування нових видів реакції, нових пристосувань, норм та способів поведінки, що дає можливість індивіду краще виживати в нових умовах, бути сильнішим, дієвішим, життєспроможнішим.

Адаптація і психологічні захисти - різні речі. Потрібно розуміти, що автоматично запущений психологічний захист (тобто колись давно сформована реакція), це далеко не те корисне новоутворення, яке називається адаптацією.

Адаптація, це коли при повітряних тривогах виробляється новий патерн реагування, і людина йде в укріплення щоби вижити.

Коли вчиться жити в нових умовах, опановує нову діяльність або професію, а не прагне будь яким чином продовжувати жити далі звичним укладом.

Приклад психологічного захисту - коли людина «не чує сирени» та ігнорує небезпеку. Або живе в перманентному очікуванні «от –от все закінчиться, тоді…», це не про надію та віру, а про зависання у часі між минулим та майбутнім.

Психологічні захисти різні і проявляються залежно від індивідуальних особливостей особистості.

Наведу приклад деяких з них:

• Заперечення: «ні, вони (вороги) вже не повернуться до нашого міста», «ні, над нами більше не будуть літати ракети»…

• Витиснення: коли у людини зникають з пам’яті емоційно складні та травматичні події, чим більше травма, тим більше витіснення. Або людина свідомо намагається уникнути складної та болісної реальності по принципу «я цього не бачу, цього не існує, а значить мене це не стосується»; «я вже не там, я хочу назавжди забути та стерти це із пам’яті». Власне бажання зрозумілі, але так воно не працює.

• Пасивна агресія: проявляється в неконструктивних думках та поведінці. Наприклад: «я в своєму місті, я в своєму домі, я не буду ховатися (виїзджати, вчитися володіти зброєю або технікам самооборони), як прийдуть (вороги) – тоді буду вирішувати що робити». В деструктивному пошуку винних в ситуації (родичів, сусідів, політичних діячів), наприклад «це потрібно було давно так робити, ще в N- році, а що тепер…», «а чого ж ви не за того президента голосували?» тощо. Вираженні агресії та емоційного напруження шляхом супротиву, заперечення, сперечання заради сперечання.

• Прийняття бажаного за дійсне: «Київ звільнили, а Київ – це столиця, значить перемогли». «Ми тепер в іншій країні, тепер все буде чудово...».

• Раціоналізація: один з видів психологічної пасивності, яка маскується за постійним моніторингом, аналізом та інтерпретацією новин та подій, за якою крім демагогії нічого не стоїть. Небезпека в тому, що раціоналізація - це глухий кут, куди може тікати людина від власних емоцій (тобто не відчувати їх), а також ілюзія бурхливої мислиннєвої діяльності, в якій насправді і втрачаються сили та енергія, яку можна було б направити на дійсно корисні для себе речі.

• Інфантилізація: проявляється в незрілій позиції просто сидіти і чекати, поки все це мине, що хтось прийде та врятує, або налагодить життя в іншому місці. Схоже на притаманну дитячому віку гру «чик-чирик я в хатинці». Людина знаходить і занурюється в приємний и безпечний для себе світ комп’ютерних ігор, читання художньої літератури в величезних об’ємах (наприклад), і не хоче торкатися до зовнішньої реальності. Характерним проявом можуть бути думки та позиція «мене це не стосується, нехай домовляються «сильні світу цього», «я не знаю, що я можу», «що скажуть, те й буду робити». Дозволити собі таку дитячу позицію під час війни – це перекласти відповідальність за своє життя не зрозуміло на кого.

• Знецінення: як психологічний механізм може проявлятися в неадекватній оцінці (знеціненні) самих стимулів та їх значення. Наприклад: «постріли – це не ракети», «ще не дуже близько бахкає…коли бахне за городом, отоді я подумаю, що робити». Знеціненні можливостей та власної здібності діяти по-іншому, по-новому: «що я можу? я людина маленька, ніхто ніде нічого не вирішує», «немає ніякого сенсу нічого робити», «я не зможу там знайти роботу/ вивчити мову», «як я мушу шукати роботу під час війни? Іншим вдається, а я не такий…» тощо.
Наголошу ще раз, що за всіма психологічними захистами стоять почуття та емоції, до яких людина боїться свідомо або несвідомо торкатися. Вони нікуди не зникають, а накопичуються у вигляді некерованої напруги в думках, поведінці та тілі.Оскільки психологічні захисти були сформовані здебільшого ще в дитинстві, то підсвідомість їх включає автоматично, «вважаючи», що людина не зможе справитися, «витягнути» цю реальність і натомість пропонує свою.

Таким чином, деякі психологічні захисти привчають нас жити у війні не помічаючи її, і того, що відбувається навколо.

Адаптації, які мають виникати, це навпаки – пристосування, що допомагають нам боротися і виживати.

Це нові звички, нові навички, нові погляди, нові рішення, які роблять нас сильнішими, емоційно витривалішими, соціально небайдужими та єдиними в поглядах і цінностях, допомагають вижити, дають сили змінити ситуацію, зупинити агресію, перемогти.

Більше про корисні новоутворення та адаптації, які вважливо в собі помічати та розвивати читайте в наступних статтях.

Бажаю нам всім емоційної витривалості та душевного тепла, бути міцними і рішучими, людьми і воїнами з великої літери, сил нам і наснаги, правильних думок та конструктивних корисних дій!Скорішої перемоги і миру на нашій землі!

З повагою, психолог, психотерапевт Тетяна Яненко

0

258

МОЙ БЛИЗКИЙ ВЕРНУЛСЯ С ВОЙНЫ ДРУГИМ ЧЕЛОВЕКОМ. КАК ЕМУ ПОМОЧЬ?
У Психолога » Війна »

Война меняет людей. Даже те, кому удалось избежать попадания в «горячую точку», испытывают огромный стресс из-за невозможности удовлетворить базовые потребности - в безопасности, стабильности.

Если же человек стал  непосредственным участником боевых действий, то его изменения могут быть настолько сильными, что близкие теряются, испытывают тревогу, страх, непонимание как как взаимодействовать с этим «новым»  человеком.

Давайте разберемся, что же с ним произошло, и как с этим быть.

Оказавшись в зоне боевых действий, где его жизни каждую минуту угрожает опасность, человек, по сути, возвращается к своему первобытному состоянию, когда ведущую роль играет рептильный мозг - это самая древняя часть мозга, он концентрируется на том, что необходимо для выживания: постоянное сканирование пространства, побег от опасности, атака, поиск еды. Бывает, что приходится наблюдать за гибелью других людей, это очень сильно расшатывает понятия нормы и включается «эмоциональная холодность» как некий защитный механизм, уберегающий психику от разрушения.

В этом состоянии солдат возвращается домой - и вот, после долгожданной и радостной встречи, близкие обнаруживают, что человека «словно подменили».

Для военного, вернувшегося домой, также становится неожиданностью то, что с ним происходит. Он дома, но ощущения от этого «дома» радикально отличаются от того, что он помнит- нет того спокойствия, умиротворенности, о которых он мечтал, будучи на фронте. Почему?

Ситуация изменилась, опасности больше нет, но мозг по прежнему находится в режиме «выжить», включены все защитные механизмы, и  необходимо время, чтобы перестроиться. Психика не в состоянии быстро справиться, «переварить» глубокую травму, полученную в зоне боевых действий.

Человек может стать чрезмерно возбудимым, раздражительным, вести себя агрессивно, либо, напротив, замыкаться в себе, не проявлять никаких эмоций, могут быть проблемы со сном, адаптацией к мирной действительности, может испытывать вину за то, что выжил, в то время как другие погибли, либо, что не получилось кого-то спасти.

Как вести себя в подобной ситуации, чем вы можете помочь?

Важно понять и принять, что партнер, родственник действительно изменился.

Самой лучше опорой в этот период для него будет принятие, стабильное, спокойное состояние близких и постепенное возвращение к прежней жизни.

Расскажите, как вы жили то время, пока его не было. Для многих после возвращения с фронта важно понять и почувствовать, что все, что произошло - не напрасно, поэтому уместно будет поблагодарить за то, что он защищал вас, если действительно это чувствуете.

Возможно, вы будете ощущать напряжение с его стороны в моменты, когда проявляете ласку, нежность, внимание - можно спросить - как бы ему было хорошо, комфортно?

Вообще, важен диалог, как если бы вы знакомились с новым человеком, потому что он изменился, и «старые» привычные схемы могут оказаться нерабочими.

Если вас ранит его поведение, можно сказать о своих чувствах, но в спокойной форме, не превращая разговор в скандал. Старайтесь использовать «Я-сообщения» - я чувствую, мне бы хотелось, я была бы рада и тд.

Если он хочет рассказать то, что с ним происходило - можете выслушать, но первой лучше не начинать разговоры о войне.

Старайтесь понемногу вовлекать его в прежние дела, занятия, общение, но ненавязчиво, обязательно оставляя личное время и пространство.

Чего стоит избегать?

Не стоит неожиданно появляться у него за спиной, старайтесь избегать резких громких звуков - его мозг по прежнему может считывать это как опасность.

Не стоит проявлять жалость, называть его «бедненьким», давать ему понять, что он стал странным, с ним «не все в порядке».

Важно осознать, и вам, и ему, что его изменения  - НОРМАЛЬНАЯ реакция на НЕНОРМАЛЬНУЮ ситуацию, в которой он оказался, и его психика справляется с этим так, как может.

Не стоит проявлять гипероопеку и рассказывать, что он должен делать.

Также не стоит чрезмерно потакать всем его желаниям - если что-то вызывает у вас сильный дискомфорт, не стоит об этом молчать, жертвуя собой.

Вообще, в подобной ситуации, как в самолете, работает правило «кислородной маски» - вначале на себя, потом на того, кто рядом.

Забота о себе крайне важна для вас, потому что именно ваше ресурсное состояние может стать опорой для близкого человека.

Не стоит противодействовать его встречам с боевыми товарищами, так как, возможно, именно их он сейчас воспринимает как наиболее близких людей.

Если возникают сложности, было бы очень хорошо обратиться к специалисту, и человеку,  вернувшемуся с фронта (чтобы проработать травму, обучиться способам саморегуляции и не пропустить ПТСР, которое может определить только специалист),  и членам его семьи (для поддержки помощи в адаптации к изменившейся реальности, требующей новых способов реагирования).

Я желаю каждому поскорее обнять  своих родных и близких!

Автор: Инна Велигурская.

0

259

ПОКРОКОВІ ПІДКАЗКИ, ЩО РОБИТИ З ДІТЬМИ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ВІЙНИ!
У Психолога » Війна »
Біль нашого часу, часу війни!  Батьки та діти.

Покрокові  підказками, що робити з дітьми, котрі постраждали від війни.

Багато українців поїхали за кордон з сім’ями з дітьми. Діти втратили безпечне, постійне місце, свою кімнату, ліжко, стіл. Друзів, спілкування, вулиці, звичну їжу. Це є дуже важливим переживанням внутрішньої безпеки дитини. Діти травмувалися вже самим переїздом.

Важчим є, коли дитина втратила батька на війні, чи він безвісти пропав. Можливо були в окупації, чи бачили поранені чи мертвих людей, бачили та чули вибухи, будівлі, які рушаться, а в них люди. На їх очах влучували ракети в маму ( мама помирає, інші рідні). Реакціі дуже індивідуальні, залежать від віку та здорової прив’язаності ( це стосунок з мамою, чи він є довірливий чи тривожний), та тут я напишу, про реакціі травми.

Зверніться до психолога безкоштовно з приводу війни або поставте питання на форумі.

Мама відповідає за дитину. ПАМ»ЯТАЙТЕ! У зв’язку з травматичною зміною, дитина починає хворіти, що є новим для мами, та мама не знає, що робити в таких випадках, куди звертатися, до якого лікаря, як говорити з дитиною про її переживання, про її стан. Бо ще сама може не розуміти, як справитися з собою.

Що робити покроково:

1 Мама, опікуни, ви маєте в першу чергу стабілізувати свій стан. Адже, дитина зчитує імпульси тривоги, неспокою, які ви відчуваєте, і сама, будучи «раненою», не відчуває, що є сильна мама, опікун, які можуть  бути опорою, які можуть бути сильнішою за стан дитини, на яких можна покладатися. Що ви можете допомогти. Не пошкодуйте коштів на допомогу психотерапевта, ( зараз є і безкоштовне надання психологічної допомоги), щоб стабілізувати свій стан, та зрозуміти куди далі рухатися в допомозі своїй дитині.  Важливим,  є ще те, щоб в ситуації, яка трапилася, розуміти, навчитися, як говорити з дитиною, про події, які вона пережила. Коли ви не знаєте, як і про що говорити, уникаєте, всі переживання дитини забиваються в тіло, і проявляться психосоматичною симптоматикою, якою мірою? , в кожного індивідуально.

2 Запишіться, в тій країні, де ви знаходитеся до лікаря педіатра, паралельно, коли є вже складна симптоматика до психіатра, та ідіть туди з вашою дитиною.

3 Запишіть собі в нотатки, всі симптоми, які ви бачите у своєї дитини: безсоння, розмовляння у сні, тривогу, запор, понос, нудота, розчісування тіла, раптовий кашель, страхи, беззилля тілесне, втрата орієнтації, інше.

Для чого писати в нотатки: коли ви прийдете до лікаря, ви вже сама будете хвилюватися, та у вас буде обмежений час для зустрічі. Це обмеження часу буде тиснути на вас, що дасть додатковий стрес, і ви можете забути про важливі симптоми, які необхідно почути лікарю, для коректного призначення лікування, коли воно буде показане.

Коли буде призначене медикаментозне лікування, до прикладу, на місяць, вже запишіться до цього ж лікаря, щоб до закінчення приймання ліків, днів за 3-5 ви могли піти на повторну консультацію , щоб не переривалося лікування. (Така схема відвідування лікаря, працює і для дорослих).

Як говорити з дитиною, про психологічну допомогу:

- вам самій в першу чергу, необхідно усвідомлювати, що ви мама, і ви відповідаєте за здоров’я своєї дитини;

- поговорити з дитиною, що ви як мама хочете допомогти, але так як допоможе фахівець, ви не можете, і тому є психотерапевти, це спеціально навчені люди, як допомагати дітям пережити травму. При цьому, самій було би добре, вірити в це. Коли ви сама не вірите, ( тут,також, можна говорити про травматизацію психіки), та ваша дитина зчитає вашу недовіру (так працює наша психіка, нам не потрібні слова для спілкування, ми передаємо емоційно те, що хочемо сказати);

- не надійтеся, що ваша дитина погодиться піти до лікаря чи терапевта після першої розмови вами з нею. Адже мозок травмувався, і крім травми, він може нічого не сприймати більше. Тому ви,  без тиску запрошуєте разом піти, бо ви мама, і маєте опікуватися дитиною, бо дитина ще не розуміє життя, і не вміє усвідомлювати, що з нею сталося і що робити зі своїм станом. Що ти моя дитина, ти можеш завжди звернутися до мене за допомогою, і я доросла, я знайду рішення, як тобі допомогти);

Пам’ятайте: коли дитина мала безпечне життя, више написане, батька, маму, інше, де вкладала багато енергії , де було її все життя, і коли в неї це забрати, на це місце необхідно щось дати, «покласти». Коли немає чого дати, відбувається надлом в психіці, який може і не вирівнятися та спонукати до психічного розладу. Коли вчасно не знати куди звертатися за допомогою, або не хотіти.

Пам’ятайте: психотерапія це не назавжди , та те, що ви візьмете з терапії, це залишиться з вами назавжди!

Тетяна Пелех - психотерапевт.

0

260

СИНДРОМ БІЖЕНЦЯ. РИЗИКИ ТА НАДІЇ
У Психолога » Війна »

Сьогодні важко знайти українця, якого прямо чи опосередковано не торкнулося таке явище, як еміграція.

Що ж таке еміграція?

Еміграція – це радикальна зміна всього: мови, культури, стилю поведінки, історії, географії, кола друзів, найчастіше професії. І це стосується процесу еміграції загалом. При цьому рівень стресу знаходиться в настільки високих цифрах, що потребує мобілізації всіх ресурсів організму. А якщо еміграція вимушена? У такому разі, крім основних процесів, що супроводжують емігранта на етапах адаптації, він зазнає ще й процесів, що притаманні проживанню горя чи втрати. Більшість емігрантів проходять через п'ять стадій адаптацій: від ейфорії та захвату новою країною до депресії та заперечення цього досвіду. Цей процес називають «синдромом емігранта».

Вперше "синдром емігранта" описав американський психолог Гаррі Тріандіс. Він виділяє декілька поступових стадій, що супроводжують людину в процесі адаптації на новому місці:

- Ейфорія (від кількох днів до шести тижнів)

Ця стадія передбачає деяке зниження критичного мислення та усвідомлення реальності. Закінчився період переїзду, збору документів – на цьому етапі можна ненадовго розслабитись та набратися сил для наступних етапів. Глобальних планів на новому місці ще немає, зіткнення з новою культурою також.

- Етап поступового розчарування або туристична фаза (від двох тижнів до двох-трьох місяців)

Людина починає усвідомлювати ситуацію та вивчати оточуючих людей, помічати культурні відмінності та відчувати мовний бар'єр. Свіжі спогади про рідну країну та причини переїзду ще залишаються в голові, є мотивація справлятися з труднощами, але з'являються перші зіткнення з новою реальністю, руйнування стереотипів про країну перебування, зіткнення різниці менталітетів та звичних алгоритмів життєвого циклу.

- Орієнтаційна фаза (пара місяців)

Емігранту доводиться інтегруватися в місцеве суспільство, заводити нові знайомства, розумітися на соціальних, політичних, економічних та адміністративних питаннях. Через відсутність досвіду в цих умовах у нього чимало невдач, незнайоме середовище та новий досвід забирають багато моральних та фізичних сил. Людина перебуває у постійному стресі і вразлива психологічно. На цьому етапі присутнє сильне почуття чужорідності та відсутність відчуття "вдома". У деяких людей можуть виникнути думки про власну неповноцінність, дискомфорт від спілкування з навколишнім світом через неможливість зрозуміти людей у новій країні, відчуження. Часто це виливається у свідомі спроби знизити спілкування з іншими людьми, ізолюватись, з'являється розчарування у переїзді, людина починає ставити собі питання про правильність її вибору. У нього виникають сумніви у власній цінності, сильне невдоволення собою та навколишнім світом, повністю зникає почуття своєї ролі у новій країні.

- Депресивна фаза (від місяця до кількох років)

Активується психологічний захист через розлуку з сім'єю, мовний бар'єр, дискримінацію, проблеми з документами або фінансами. Людина продовжує уникати спілкування з місцевими, ізолюватися від культури та нового досвіду. Природною реакцією на багато ситуації стає агресія, заперечення, роздратування. Зростає агресія стосовно не тільки місцевого населення, а й найближчого оточення. Цей етап, так зване "дно" кризи, загострення всіх негативних переживань і саме тут робиться вибір - пересилити себе і почати адаптуватися, навіть якщо нічого не виходить, або розчаруватися в собі і новій країні і повернутися назад.

- Подолання депресії

На цій стадії емігрант активно вивчає місцеву культуру, мову та порядки суспільства, дехто освоює нову професію. Поступово депресивних епізодів стає дедалі менше, починають з'являтися нові знайомі, життя стає комфортнішим і зрозумілішим. З'являється бажання пробувати щось нове, постійна потреба у спілкуванні лише з рідними та друзями, що залишилися на батьківщині, відпадає. Нова країна та її мешканці вже не викликають агресії. Нарешті розпочинається процес інтеграції.

- Діяльна фаза

Чим активніше людина заводить нові знайомства, вивчає місцеву мову та культуру нової країни, тим швидше вона зможе перейти на цю стадію — без соціалізації емігрант ніколи не адаптується. На останній стадії з'являється велике бажання спілкуватися з новими людьми, працювати, вчитися чогось нового. Емігрант практично повністю пристосовується до особливостей життя в новій країні та до свого стану в ній. Все очевиднішими стають позитивні аспекти нової батьківщини, усвідомлюються причини переїзду. Власна самооцінка завдяки одночасному розумінню двох культур і знанню двох мов починає зростати. Думок про повернення на батьківщину більше немає.

Ці етапи дають базову модель, більш того, все вищеописане поступово відбувається, якщо йдеться про заплановану, підготовлену еміграцію. При цьому ступінь вираженості та тривалість кожного етапу у різних людей буде різною. І зовсім інші процеси відбувалися з українцями, які терміново були змушені йти у невідомість, покинувши свій будинок та дах. Навряд чи в них був час та можливість ковтнути повітря "післяпереїздної" ейфорії, встигнути себе перезавантажити і підготувати до подальших процесів.

ЧИМ ЖЕ ДОПОМОГТИ СОБІ, ЩОБ ПОЛЕГШИТИ ПРОЦЕССИ АДАПТАЦІЇ?

Вибирати техніки самодопомоги потрібно виходячи з того, що ви відчуваєте.

Страх, тривога, апатія, розпач - сигнали психіки про відсутність сил та ресурсів на подолання навантаження. Важливо не знецінювати свої почуття, а дати час на проживання емоцій та відпочинок.

Апатія та відсутність сил можуть бути наслідком морального виснаження. І тут варто виділити час турботу себе. Щоденні легкі фізичні вправи, прогулянки, розминки без навантаження та великої мети допоможуть повернути сили до життя. По можливості, варто читати менше новин.

Техніки заземлення допоможуть, якщо з'явилися паніка та тривога.

І головне, потрохи переставати жити очікуваннями та навчитися діяти за заданих обставин максимально ефективно. Отже, всі сили, які можна витратити на ностальгію, слід повернути у своє «зараз». Для цього краще скласти список того, що дає та відбирає ресурс. Потім слід подумати, як можна зменшити щілини, через які йдуть ваші сили.

Далі необхідно створювати нові сенси, щоб уникнути розчарування через синдром відкладеного життя. Слід поставити мету, яка мотивуватиме вас діяти і сприймати вимушену еміграцію як пригоду. Краще, якщо ціль буде середньостроковою. Це надихатиме вас і допоможе уникнути апатії.

Посилання:

Samuel Centre for Social Connectedness. Emma Harries. 2017. Life After the Honeymoon: Managing the Stress of Migration

Open Platform Medium. Nuriddinova Nuriya. 2017. Stress and Hatred in Immigration: 4 Stages of Adaptation in New Country

психолог Автор: Наталья Ганенкова

0